Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Античная литература » Життєписи дванадцяти цезарів
Життєписи дванадцяти цезарів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Життєписи дванадцяти цезарів

Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:

У книзі відомого римського історика, Гая Светонія, подано життєписи дванадцяти Римських цезарів. Поряд із прикладами мужності, відваги та чесності читач стане свідком неймовірної жорстокості, розпусти, свавілля та жадібності — що, як не давно, поєднувалися із високими моральними якостями: як в окремих особах, так і в римській культурі загалом. Чи нагадує це чимось сучасний світ — судити читачеві. Твір уперше перекладено українською.
1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 ... 135
Перейти на страницу:

51. Урешті, дійшов до відкритої конфронтації з нею: говорять, що причина цього полягала ось у чому. Якось вона наполягла, щоб зарахувати в декурію одного чоловіка, якому щойно надали громадянство: Тиберій же відмовився це зробити, хіба лиш за умови, що це офіційно запишуть як вимогу матері. Вона ж, протестуючи, принесла з сакрарію[275] й зачитала давні Августові листи, в яких він писав про жорстокість та впертість Тиберія. Він же настільки перейнявся фактом, що листи так довго збереглися й так вороже повернулися проти нього, що дехто вважає, що з усіх причин його відходу саме ця була чи не найголовнішою. 2. Загалом, за три роки після свого відходу та до смерті матері зустрівся з нею тільки раз, і то лиш одного дня та всього на кілька годин; також і згодом не відвідував її, коли вона занедужала; коли ж померла, то протягом багатьох днів обіцяв приїхати — так що поховали її аж тоді, коли тіло почало розкладатися й гнити; заборонив освячувати матір, видаючи це за її власну волю. Зрештою, зовсім знехтував її заповітом та постарався зашкодити усім її друзям та близьким — навіть тим, яким вона, умираючи, доручила турбуватися про її похорон: одного з них, чоловіка вершницького сану, навіть засудив до каторги на водяному колесі[276].

52. До своїх обох синів — рідного, Друза, та всиновленого, Германіка, ніколи не ставився з батьківською любов’ю: гнівався на розбещеність Друза, оскільки той вів розпусний та марнотратний спосіб життя. Тож навіть коли він помер, Тиберій дуже не розпачав: невдовзі після похорону приступив до звичних обов’язків та скасував довгий траур. 2. Навіть коли посланці з Іліону[277] дещо пізніше прийшли втішати Тиберія, то він, немов уже забувши колишній сум та наче насміхаючись, відповів, що й сам висловлює їм співчуття, бо вони втратили славного громадянина — Гектора. Настільки намагався принизити Германіка, що применшував навіть найкращі його дії та висловлювався про його перемоги як про шкідливі для республіки. Коли ж Германік, не порадившись із ним, подався до Александрії, — там стався жахливий та несподіваний голод, Тиберій подав скаргу сенатові[278]. 3. Також стверджують, що Тиберій спричинився до смерті Германіка, заручившись допомогою Гнея Пізона, що був легатом у Сирії. Подейкують, що як тільки Пізона почали допитувати у справі, то він міг би виставити ці документи, якщо Тиберій не подбав би про те, щоб вилучити їх у нього, коли він таємно їх показував, а самого вбити. Мабуть, саме тому в різних місцях по місту з’явилися написи, а по ночах — навіть вигуки: “Поверни нам Германіка!” Сам Тиберій згодом побільшив підозри тим, що жорстоко розправився з дружиною та дітьми Германіка.

53. Коли Агриппіна, його невістка, після смерті свого чоловіка почала відвертіше скаржитися на щось, то він, схопивши її за руку, процитував грецький вірш:

Якщо не владарюєш — це за кривду маєш, донечко?

І надалі більше не вшановував її розмовою. Якось при обіді він подав їй яблуко, а вона відмовилася його брати: після цього він зовсім перестав запрошувати її до себе, вдаючи, що його звинувачують у спробі отруєння. Та насправді все це було вигадано зумисне: він сам запропонував їй яблуко задля того, щоб отримати таку нагоду, а вона — відмовитися, начебто від вірної загибелі. 2. Врешті, звинувативши її у бажанні втекти до статуї Августа, чи до війська, відіслав у Пандатрію, а коли вона почала скаржитися, то з його наказу центуріон бив її доти, доки вона не втратила око. А тоді, коли постановила померти голодною смертю, наказав силою відкрити їй уста й напихати їжею. І навіть після її загибелі Тиберій продовжував знищувати пам’ять про неї: навіть переконав сенат зарахувати день її народження до нещасливих; крім того, вважав своєю заслугою, що не задушив її та не кинув у Гемонії[279]. За таке благодіяння Тиберій навіть прийняв декрет сенату, щоб йому складали почесті та принесли золоті дари у храмі Юпітера Капітолійського.

54. Від Германіка мав трьох онуків — Нерона, Друза й Гая; син Друз залишив йому лиш одного — Тиберія. Коли його сини загинули, представив перед сенатом двох старших синів Германіка — Нерона й Друза, постановивши роздавати подарунки народові в день їх повноліття. Але як лиш дізнався, що на початку наступного року народ відкрито приносив жертви за їх здоров’я, то виніс попередження сенатові, що такі почесті повинні надаватися тільки досвідченим та поважаним особам. 2. І відтоді відкрилися його справжні почуття до них: з усіх боків намагався очорнити їх неправдивими звинуваченнями, різними підступами викликав у них гнів, аби мати за що їх звинувачувати. Врешті-решт, написав на них письмову скаргу жахливого змісту, і коли їх визнали ворогами, заморив голодом: Нерона — на острові Понтій, Друза — у підземеллях Палатинського замку. Вважають, що Нерона змусили накласти на себе руки, коли нібито за постановою сенату до нього прийшов кат із путами та гаками[280]; Друза ж настільки виснажили голодом, що він уже намагався їсти солому зі свого ложа. А їхні останки згодом так порозкидали, що заледве вдалося їх зібрати.

вернуться

275

Сховище, де зберігалися цінні документи.

вернуться

276

Каторжні роботи на водяних колесах для зрошення полів уважалися одними з найважчих.

вернуться

277

Іліон — інша назва Трої.

вернуться

278

Єгипет уважався власністю імператора, і тому жоден сенатор не мав права туди їхати без дозволу.

вернуться

279

Сходи Ридань — спуск з Капітолійського пагорба.

вернуться

280

Це був знак, що його засудили до смертної кари: мотузка була для того, аби його задушити, а гак — щоб затягнути тіло до Тибру.

1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 ... 135
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)