Життєписи дванадцяти цезарів

52. До своїх обох синів — рідного, Друза, та всиновленого, Германіка, ніколи не ставився з батьківською любов’ю: гнівався на розбещеність Друза, оскільки той вів розпусний та марнотратний спосіб життя. Тож навіть коли він помер, Тиберій дуже не розпачав: невдовзі після похорону приступив до звичних обов’язків та скасував довгий траур. 2. Навіть коли посланці з Іліону[277] дещо пізніше прийшли втішати Тиберія, то він, немов уже забувши колишній сум та наче насміхаючись, відповів, що й сам висловлює їм співчуття, бо вони втратили славного громадянина — Гектора. Настільки намагався принизити Германіка, що применшував навіть найкращі його дії та висловлювався про його перемоги як про шкідливі для республіки. Коли ж Германік, не порадившись із ним, подався до Александрії, — там стався жахливий та несподіваний голод, Тиберій подав скаргу сенатові[278]. 3. Також стверджують, що Тиберій спричинився до смерті Германіка, заручившись допомогою Гнея Пізона, що був легатом у Сирії. Подейкують, що як тільки Пізона почали допитувати у справі, то він міг би виставити ці документи, якщо Тиберій не подбав би про те, щоб вилучити їх у нього, коли він таємно їх показував, а самого вбити. Мабуть, саме тому в різних місцях по місту з’явилися написи, а по ночах — навіть вигуки: “Поверни нам Германіка!” Сам Тиберій згодом побільшив підозри тим, що жорстоко розправився з дружиною та дітьми Германіка.