Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
55. Попри давніх своїх друзів та близьких, вибрав собі двадцять осіб з числа перших людей у місті — як порадників у справах республіки. З усіх них заледве двох чи трьох залишив у спокої, знищивши всіх інших, вигадавши ту чи іншу причину. Однією з таких причин була смерть Елія Сеяна, якого Тиберій сам ввів у верховну владу не так із власного бажання, як із прагнення з його допомогою та підступом позбутися дітей Германіка, утвердивши натомість позиції свого власного онука, Друзового сина, як наступника.
56. Зовсім не м’якше поводився із греками, які оточували його — незважаючи на те, що до їх товариства ставився особливо чуйно. Ксенон, один із них, розмовляв надзвичайно вишукано: Тиберій запитав його, який це такий цікавий діалект, — той відповів, що дорійський; тоді ж Тиберій вислав його у Цинарію, сприйнявши це як натяк на своє колишнє вигнання, оскільки й на Родосі використовували дорійський діалект. Також мав звичку за обідом ставити питання із тих книг, що сам читав кожного дня: і дізнавшись, що граматик Селевк випитує у слуг, яких саме авторів і коли він читає, таким чином наперед готуючись до запитань, то спочатку вигнав його із товариства, а згодом примусив покінчити життя самогубством.
57. Не приховував своєї жорстокої й свавільної природи навіть у юнацькі роки. Такі риси Тиберія ще колись давно своїм тонким чуттям помітив Теодор з Ґадари, вчитель риторики: адже, часто сварячи його, влучно називав “болотом, замішаним на крові”. Однак значно більше його риси виявилися тоді, коли став імператором, і головно — на самих початках, коли завойовував прихильність народу вдаваною м'якістю. 2. Один жартівник[281] під час якоїсь похоронної процесії привселюдно попросив померлого передати Августові, що народові так і не повернули всієї обіцяної спадщини: Тиберій же наказав привести його до себе, віддав усе належне[282], а тоді наказав покарати на смерть, щоб той мав змогу доповісти своєму батькові усю правду. Невдовзі після цього випадку римський вершник на ім’я Помпей заповзявся щось заперечувати в сенаті: погрожуючи йому кайданами, Тиберій злорадно пожартував, що з Помпея зробить його помпеяном, таким чином насміхаючись над іменем чоловіка та над лихою долею колишньої партії[283].
58. Десь у той час претор запитав його, чи конче судити за зневагу до величі — Тиберій же відповів, що законів потрібно дотримуватися: і дотримувався їх із надзвичайною жорстокістю. Хтось зняв голову із статуї Августа, щоб встановити іншу[284]: справу було передано до сенату, й оскільки вона не була певною, то застосували тортури. Коли ж винуватця засудили, мало-помалу подібні звинувачення дійшли аж до того, що важкими злочинами почали вважати й зовсім незначні, як-от коли хтось бив раба перед пам’ятником Августа чи міняв одяг, або ж приносив монету чи перстень із його зображенням до вбиральні чи борделю, або навіть якщо хтось критикував якісь його слова чи вчинки. Стратили навіть одного чоловіка, який дозволив, щоб йому склали почесті в його ж місті у той день, у який колись складали почесті Августові.
59. Загалом, багато всіляких жорстоких та кривавих вчинків Тиберій робив під виглядом строгості та виправляння звичаїв, а насправді — для вдоволення природи свого характеру. Про це в народі ходило багато віршиків, у яких описувалося усе зло, яке він зробив, та звучали перестороги щодо майбутнього:
281
Можливо, йдеться про клоунів, які часом брали участь у похоронних процесіях.
282
Подвійне значення слова “debitum” — борг, або належне.
283
Усі члени партії підпадали під проскрипції.
284
Зробив це Граній Марцел, щоб встановити голову Тиберія.
285
Вершники повинні були мати певний капітал — сто тисяч сестерціїв; Тиберій, оскільки був пасинком Августа, не мав майна (див. р. 15).
286
Тобто не був навіть Римським громадянином, адже вигнання означало втрату громадянства.
287
Тут мова йде про різні віки на землі — спочатку був золотий вік, найкращий, а згодом — залізний, вік зброї.
288
Римляни зазвичай чистого вина не пили — це вважалося непристойним: вино завжди пили розведене.
289
Ромул — звертання до римського народу.
290
Сулла прийняв прізвисько “Фелікс” — “щасливий”.
291
Йдеться про захоплення Рима.