Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
31. Ніколи не протестував, коли деякі постанови приймали всупереч його думці. Навіть коли був проти відлучення з міста вже призначених урядовців, щоб вони завжди могли приступити до виконання обов’язків, усе ж один призначений претор отримав дозвіл на поїздку як посланець[236]. Ще одного разу, коли запропонував, аби гроші, що перейшли требійцям за заповітом на побудову нового театру, перевести на улаштування шляху, то досягнути цього не зміг, бо такою була воля грошодавця. Якось, коли сенат під час голосування розділився на дві частини, а Тиберій долучився до меншості, — ніхто за ним не перейшов. 2. Також інші справи провадив лише через магістрат — звичним порядком; консули мали такий авторитет, що деякі посланці з Африки підходили до них із скаргами, що Цезар[237], до якого їх послали, зволікає з рішенням. Але це не дивувало: усі-бо бачили, як він сам вставав перед ними і давав їм дорогу.
32. Висловив догану військовим консулярам[238] за те, що вони не подали сенатові письмового звіту про свої дії, а також за те, що вони зверталися особисто до нього з приводу розподілу військових нагород, так начебто не мали права зробити це самі. Похвалив претора, коли той перед прийняттям обов’язків згідно з давнім звичаєм перед народними зборами виголосив похвальну промову про своїх попередників. На похоронних процесіях деяких відомих людей був присутній аж до спалювання. 2. Таку ж розважливість виявляв і щодо менше відомих людей та щодо менше важливих справ. Коли урядовці з Родосу вислали йому офіційного листа без відповідного припису[239], то викликав їх до себе і, не дорікнувши ані словом, наказав приписати все, що потрібно, та відпустив. Коли Тиберій прийшов до граматика Діогена, який щосуботи[240] читав лекції на Родосі, в позаурочний час, той не прийняв його, а послав до нього раба з повідомленням, щоб він прийшов на сьомий день; а коли згодом Діоген сам прийшов у Рим до дверей імператора, щоб привітати його, Тиберій покарав його лиш тим, що наказав прийти через сім років. А коли намісники переконували його збільшити податок провінціям, то він відповів, що добрий пастух стриже овець, а не здирає з них шкіру.
33. Однак мало-помалу виявив себе правителем: хоча довго поводився по-різному, однак все частіше й частіше турбувався про благоустрій та добробут республіки. Спочатку він втручався тільки для того, аби запобігти зловживанням. Відтак відхиляв деякі рішення сенату, часто пропонував свою допомогу магістратові у вирішенні судових справ, засідаючи разом з ним або ж навпроти, на лаві[241]: і якщо виникала підозра, що якогось зі підсудних виправдають безпідставно, то раптово підводився й або із свого місця, або з квесторської трибуни нагадував суддям про закони, доброчесність та про злочин, що перед ними. Також намагався виправити народні звичаї, зіпсовані бездіяльністю чи поганими звичками.
34. Витрати на видовища й ігри скоротив, понизивши плату акторам та скоротивши до певного числа кількість пар гладіаторів. Сильно скаржачись на те, що ціни на корінфський посуд неймовірно виросли, а за три кефалі[242] заплатили тридцять тисяч, встановив обмеження на домашній крам, а також наказав сенатові щороку переглядати ціни на продукти, надавши едилам повноваження наглядати за їдальнями й пекарнями: аж до того, щоб вони не дозволяли продавати у них навіть печиво[243]. А щоб самому бути прикладом ощадливості, на щорічних святкуваннях подавав страви з попереднього дня або ж навіть уже розпочаті, як-от половину вепра, стверджуючи, що вона смакує так само, як і цілий. 2. Заборонив едиктом щоденні привітальні поцілунки[244] та обмін святковими подарунками[245] після січневих календ. Як правило, сам віддаровував кожному в чотири рази більші подарунки, але не терпів, коли до нього протягом цілого місяця приходили з дарами ті, що не змогли привітати його під час свята.
35. Відродив звичай предків, за яким родичі могли засуджувати жінок легкої поведінки у разі відсутності громадських позивачів. Римського вершника, що заприсягнувся ніколи не розлучатися з дружиною, від присяги звільнив, оскільки той застав її з зятем. Безсоромних жінок, що задля уникнення покарання покидали сан та привілеї матрон, проголошуючи себе повіями[246], а також розпусних юнаків обох санів, що добровільно піддавалися ганебному покаранню, щоб всупереч постанові сенату виступити на сцені й арені — всіх їх покарав вигнанням, аби не шукали порятунку в таких хитрощах. Позбавив сенатора широкої облямівки на тозі, дізнавшись, що той подався у свій маєток перед липневими календами[247], щоб після цього дешевше винайняти житло у Римі. Іншого ж позбавив квестури, бо той одружився за день перед, а розлучився день після жеребкування[248].
236
Йдеться, очевидно, про зловживання службовим становищем (Див. Цицерон, Про закони, 3, 18).
237
Тиберій.
238
Консуляр — легат з консульським рангом.
239
Припис полягав у побажанні здоров’я і т. д.
240
Виглядає, що термін “субота” на той час уже став широковживаним.
241
Тобто на кінцях округлої лави, для того, щоб залишити місце преторові посередині (курульне місце).
242
Риба, що дорого цінувалася (Mullus barbatus).
243
За древнім звичаєм, харчі мали готуватися тільки вдома.
244
Із міркувань гігієни та моралі.
245
Подарунок на щастя.
246
За давнім переконанням, покаранням було уже визнання провини.
247
Липневі календи, 1 липня, був строком поновлення договорів на оренду житла.
248
Жеребкування відбувалося для призначення провінцій та обов’язків. Одружені мали певні привілеї, наприклад те, що їх залишали на місці.