Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
47. За весь час правління не збудував жодного великого храму: навіть те, що був розпочав — храм Августа й відновлення театру Помпея залишив незавершеним після стількох років. Не організував жодного спектаклю: навіть на тих, що влаштовували інші, показувався дуже рідко, аби хто не просив чогось у нього, як-от після однієї вистави його змусили викупити Акція, комедійного актора. Декількох сенаторів підтримав у бідності: але щоб не допомагати багатьом, вирішив мати справу лише з тими, які подадуть відповідні причини сенатові. Через це багато хто зі скромності та сорому відступився, як, наприклад, Гортал, онук оратора Квінта Гортензія: Август переконав його народити аж чотирьох дітей, незважаючи на скромні статки[267].
48. Для народу був щедрий лише двічі: перший раз, коли надав кредит у сто мільйонів сестерціїв без відсотків на три роки, а другий — коли за власний кошт відновив блоки будинків кількох власників, що згоріли під час пожежі на Целійському пагорбі[268]. На першу подачку спромігся лиш тоді, коли народ перебував у жахливій скруті й благав про допомогу: рішення сенату, щоб кредитори вклали дві третини свого майна в землю, а боржники негайно виплатили таку ж суму грошима, зовсім не допомогло[269]; друга подачка також була спрямована для полегшення важкого становища. Однак із цією благочинністю так високо заносився, що наказав перейменувати Делійський пагорб на Августів[270]. 2. Подвоївши військам суму, яку заповів для них Август, не давав їм більше нічого, хіба лиш преторіанцям видав по тисячі динаріїв, бо вони не перейшли на сторону Сеяна, та зробив деякі подарунки сирійським легіонам за те, що вони одні не мали серед своїх знамен Сеянових[271]. Ветеранів звільняв дуже рідко: їх старість означала близьку смерть, а смерть — заощадження грошей[272]. Ніколи не допомагав провінціям, хіба що Азії, коли землетрус зруйнував там кілька міст.
49. У швидкому часі почав заповзято вдаватися до грабунку. Багато хто знає, що Гнея Лентула Авгура, власника значних маєтків, страхом та погрозами Тиберій довів до самогубства, щоб залишитися єдиним спадкоємцем; засудив Лепіду, жінку з дуже знатного роду, аби догодити Квіринту, вельми багатому й бездітному консулярові, який, розлучившись із нею опісля двадцяти років спільного життя, звинувачував її у спробі отруїти його; 2. до того ж, конфіскував маєтки галльських, іспанських, сирійських та грецьких правителів, прикриваючись навіть найменшими та безсоромними наклепами: деяким закидали тільки те, що частину власного майна вони мали у грошах[273]; численні міста й окремих громадян позбавив давніх привілеїв, прибутків з родовищ[274] та податкових прав; а Вонон, парфійський цар, що втік в Антіохію з величезними скарбами, коли його вигнали з царства, сподівався отримати прихисток у римського народу, але його підступно пограбували та вбили.
50. Гнів супроти родичів скерував насамперед проти свого брата Друза, представивши його лист, у якому він дискутує з ним про те, як спонукати Августа відновити республіку; згодом гнів перекинувся й на інших. Зовсім не співчував та не допомагав своїй дружині Юлії, що була на вигнанні: але це було чи не найменшим. За батьківським вироком, її замкнули у стінах одного міста: але Тиберій заборонив їй виходити з дому взагалі, а також підтримувати стосунки з людьми. Позбавив її також батьківських грошей, що виділялися щороку, підвівши це під загальний закон, так начебто Август нічого не сказав про це у заповіті. 2. Свою матір, Лівію, сприймав як суперницю: підозрював, що вона прагне захопити собі частину влади. Тож почав уникати частих зустрічей та довгих розмов із нею, аби не виникало підозри, що він користується її порадами: зрештою, часто так і відбувалося насправді. Коли ж сенат запропонував надати йому, окрім “Августа”, титул “Син Лівії”, Тиберій дуже образився. 3. Через це не дозволив, аби її називали “матір’ю батьківщини” та привселюдно надавали будь-які значні почесті: навпаки, часто застерігав її не втручатися у важливі справи, що начебто не личить жінці — особливо ж тоді, коли дізнався, що вона сама була присутня під час пожежі храму Вести й спонукала народ і воїнів до рішучих дій — саме так, як робила ще за життя свого чоловіка.
267
Август піклувався про відновлення римських родин. Сам Август надав його дідові, Гортензію, маєток, але майно згодом конфіскували. (Див. Август, 41, 1).
268
Такі пожежі траплялися у 27 та 36 р., при чому друга була також на Авентинському пагорбі.
269
Йдеться про фінансову кризу 33 р. Про це говорить Тацит (Аннали, 4, 64).
270
Тацит говорить, що це зробив сенат (Аннали, 4.64), оскільки статуя Тиберія залишилася неторкнутою посередині палаючого району.
271
Зазвичай на військових знаменах під орлом (чи іншим знаком) був образ імператора.
272
Ветеранам платили пенсію.
273
Звинувачували їх у тому, що ці гроші вони тримали для потреб заколоту. Цезар встановив ліміт, який можна було тримати — 60 000 сестерціїв.
274
Родовища корисних копалин спочатку були приватними, а потім перейшли у власність імперії.