Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
63. Однак є багато свідчень, що посеред усього цього був не лише ненависний для усіх та огидний, але жив у страхові й терпів постійні образи. Він заборонив звертатися до віщунів таємно й без свідків. Робив спроби зруйнувати оракули поблизу Рима, та змінив своє рішення, налякавшись чуда із пренестинськими табличками. Запечатавши, їх перевезли до Рима, та у ящику їх не виявилося: появилися вони лиш тоді, коли ящик привезли назад у храм[298]. Одного чи двох проконсулів, що вже отримали провінції, ніяк не наважувався відпустити від себе і так їх затримав, що за кілька років сам надав наступників при них же. Увесь цей час вони залишалися при своїх обов’язках та виконували різні доручення за посередництва помічників та посланців.
64. Ув’язнивши невістку та онуків, після цього ніколи не переводив їх в інше місце без кайданів, та до того ж лише в закритій лектиці, наказуючи охоронцям не дозволяти перехожим та стороннім зупинятися й оглядатися.
65. Коли Сеян задумував переворот, то незважаючи на те, що бачив, як відкрито святкували його день народження, як всюди вшановували його золоті статуї, все ж знищив його радше підступом та оманою, аніж владою імператора. Найперше, аби усунути його від себе під виглядом вияву поваги, взяв його собі у колеги під час п’ятого консуляту, який прийняв після довгої відсутності саме з цією метою. Відтак, заманивши його надією на свояцтво[299] та трибунську владу, Тиберій звинуватив його безсоромною та ганебною промовою тоді, коли той найменше сподівався: поміж усім іншим він просив сенаторів послати когось із консулів[300], щоб привести його, старого й одинокого чоловіка, до сенату під військовим супроводом. 2. Зовсім нікому не довіряв та настільки боявся перевороту, що постановив у разі необхідності звільнити онука Друза, якого тримав ув’язненого у Римі, й призначити його воєначальником. Тиберій навіть приготував човен, роздумуючи про втечу до якогось із легіонів; постійно дивився з високої скелі, чи немає знаків тривоги[301], які постановив подавати про усі події, щоб не сталося біди через запізнення вісників. Дійшло до того, що, неспокійний та переляканий, навіть після придушення Сеянового заколоту, протягом цілих дев’яти місяців не виходив із вілли, що називалася “Іо”[302].
66. Тривогу в його душі постійно розпалювали різноманітні образи з усіх сторін: адже кожен засуджений відверто засипав його докорами, або ж в орхестрі[303] розкидали образливі листівки. По-різному сприймав їх: то із почуття сорому намагався не розголошувати їх та не виказувати, то, нехтуючи ними, зумисне розголошував та оприлюднював. Навіть Артабан, парфійський цар у листі називав Тиберія батьковбивцею, дорікаючи йому вбивствами, розпустою та марнотратністю, закликаючи його добровільно покінчити самогубством, вгамувавши таким чином велику й справедливу ненависть громадян.
67. Кінець-кінцем, ненавидячи самого себе, висловив усю ницість свого становища, розпочавши одного листа[304] такими словами: “Якщо б я знав, отці-сенатори, що вам писати і як це вам писати, а чого зараз не писати, — то нехай за волею богів та богинь гірше загину, аніж такою погибеллю, яку відчуваю зараз щодня”. 2. Дехто був переконаний, що він задовго наперед знав про свою долю[305], про ненависть та неславу, що чекали на нього. Саме тому, заступивши на посаду імператора, рішуче відмовився і від титулу “батько батьківщини”, і від присяги на вірність його вчинкам — аби згодом із ще більшою ганьбою не виявилося, що він зовсім не заслуговує на такі почесті. 3. Це можна виснувати з його промови, яку виголосив щодо цих двох пропозицій: тож він стверджує, що ані себе, ані свої звички міняти ніколи не буде — допоки залишатиметься при здоровому глузді; однак, щоб остерігатися поганого прикладу, сенатові не слід покладатися на вчинки чоловіка, який може змінитися з тієї чи іншої причини. 4. А також говорить: “Якщо колись вас братиме сумнів щодо моєї поведінки та відданості, — а я молюся, щоб останній день застав мене ще перед тим, як зміниться ваша думка про мене, — то ані трохи честі не додасть мені титул “батька батьківщини”, а для вас буде докором або необачність, з якою ви надали мені цей титул, або непостійність вашого судження, яке ви змінили про мене”.
298
Йдеться про храм Фортуни Первородної. На дерев’яних табличках були написані пророцтва.
299
Тиберій обіцяв Сеянові свою онучку Юлію.
300
Оскільки Тиберій та Сеян були консулами у цьому році, то йдеться тут про консулів, призначених наступниками на період року (consules suffecti), очевидно з 1 липня.
301
Подібні знаки застосовували ще під час Троянської війни, посилаючи вістки до Мікен про загибель Трої. Про це йдеться в “Агамемноні” Есхіла. Такий же “телеграф” застосовували й козаки.
302
У Тиберія на Капрі було 12 вілл.
303
Місця сенаторів у театрі, звідси — й “оркестр”.
304
У 32 р. Лист цитує також Тацит в “Анналах”, 6, 6.
305
Йдеться, очевидно, про зміну в його характері та наслідки цього.