Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Абакум відпив з чарки і знизав плечима.
— Я нічого не думаю, — сказав він. — Знаю тільки, що Русе — гарне місто. Там є драматичний театр, опера, завод сільськогосподарських машин. І верф, якщо не помиляюсь. За останній час русенські футболісти значно пішли вперед. Правда ж?
Славі Ковачев хотів щось сказати, але промовчав, махнувши рукою.
— Ага, забув згадати про Міст дружби, — з усмішкою додав Абакум.
Деякий час вони мовчали.
Потім Славі Ковачев раптом підвівся, кашлянув і почервонівши; схвильовано подав Абакумові якийсь згорток.
— Невеликий апарат для кінозйомок, — усміхнувся Абакум, беручи пакунок. — Своєю формою він схожий на пістолет з барабаном, і його легко пізнати, навіть коли він загорнутий у папір. Але навіщо ви даєте його мені?
— Дарую, — сказав Ковачев.
Абакум насупився. Потім поклав апарат на стіл.
— Візьміть його, — попросив Ковачев. — Я не захоплююсь фотографією, запевняю вас. Він мені не потрібен. Мені його привезли з Німеччини два роки тому, з того часу він і лежить у мене. А вам згодиться. Візьміть.
На лобі у Славі виступив піт. Капітан був самолюбивий, і вагання Абакума бентежило його.
— Сьогодні я тричі програв, — сказав Абакум, намагаючись усміхнутись. — Насамперед, я не чекав, що ви взагалі зрозумієте коли-небудь свої слабості. Потім мені і на думку не спадало, що ви захочете зайти до мене. І, нарешті, що саме ви ощасливите мене таким цінним подарунком. Три незадовільних оцінки з психології — дисципліни першорядної ваги в нашій професії. Це серйозний провал, але я втішаю себе мудрим прислів'ям: вік живи — вік учись.
Йому хотілось пожартувати, сказати щось веселе, але жодної жартівливої чи веселої думки не було.
Славі Ковачев виструнчився по-військовому і подав йому руку….
— Живи, друже, в радості, щасті! — всміхнувся йому Абакум.
Коли лишився сам, Захов поклав пакунок у шухляду стола, навіть не розгорнувши його. Потім підійшов до вікна, розчинив його навстіж і висунувся з нього. На вулиці монотонно шумів холодний осінній дощ.
Перед тим як перейти безпосередньо до суті цієї третьої частини розповіді, хочеться сказати кілька загальних слів про Абакума — про його звички, смаки, спосіб життя.
Як я вже говорив, Абакум був завжди елегантно одягнений. Але в цій елегантності не було нічого, що било б на ефект, нагадувало б про пиху чепуруна. Він взагалі ненавидів усе строкате, кричуще, чим так захоплюються багато молодих людей. Костюми його були темного кольору, а сорочки майже завжди білі з накрохмаленими комірцями і такими ж манжетами, які застібались витонченими запонками, зробленими на замовлення ювеліром. Це були золоті розетки, оздоблені посередині випуклою яшмою.
Абакум ніколи не ходив без піджака, навіть у літню спеку. Не визнавав пуловери, а любив строгі жилетки, хоч і розумів усю їх старомодну конвенціональність. Конвенціональним і трохи старомодним був і їхній покрій — завжди широкий і завжди трохи офіціальний.
Високий і ще більш худорлявий в своїх строго елегантних костюмах вільного покрою, з сивими скронями і довгастим блідим обличчям, він був схожий на старого холостяка-художника мопассанівського типу, який уже пережив славу колись блискучого, аристократичного стилю, що тепер безнадійно потьмянів.
З мистецтв Абакум любив тільки два — образотворче і балет. У театри і на концерти майже не ходив, але, не пропускав жодної виставки як старих, так і молодих художників. Нерідко його можна було бачити в картинній галереї, але під час цих відвідин скептичний, кислий вираз майже не сходив з його обличчя. Як археолог і реставратор, Абакум любив і досліджував класику в мистецтві, але поза своєю майстернею був ворогом усього, що грубо і механічно копіювало класичні форми, не відповідало ритмові і особливостям сучасного життя. До спроб уникнути реалізму в живописі ставився саркастично, але в той же час його страшенно обурював і закостенілий реалізм, який не шукав нових форм і барв у зображенні дійсності.