Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Газик мчав по чорноземному шляху, підстрибуючи на вибоїнах. Свистів зустрічний вітер. Незабаром по брезентовому верху машини застукотіли перші краплини осіннього дощу.
Справа Ічеренського та історія з ящуром принесли Абакумові велику славу. Хоч ця слава й була таємною через особливий характер його діяльності, вона все-таки скоро перетворилась для Абакума в небезпечний тягар. Ніяких доказів того, що іноземній розвідці вдалось викрити Захова, ще не було, але деякі сигнали все ж підказували: коло здогадів і розшуків безперервно звужується. Абакумові треба було на деякий час відірватись од своєї роботи, од зв'язків з органами Державної безпеки, від людей, причетних до справи Ічеренського та історії з ящуром. Треба було знову перетворитись тільки в реставратора археологічних знахідок, у дослідника і вченого, цілком захопленого рідкісними пам'ятками минулого. Так, оточуючи Захова мертвим простором від можливих розшуків іноземної розвідки, органи Державної безпеки «законсервували» свого найдосвідченішого оперативного працівника до кращих часів.
Після конфіденціальної зустрічі з полковником Вановим в одній нейтральній квартирі Абакум пішов прямо додому і, надівши довгий шовковий халат, старанно почав знищувати не лише ті папери й речі, які мали відношення до справи Ічеренського та ящурної епізоотії, але взагалі все, що нагадувало про його таємну діяльність. Проте деякі дрібні речі залишив: коробочку з алюмінієвим порошком, копіювальну стрічку, кілька пляшечок з хімікаліями, складану лупу і дюжину тюбиків з гримом. Абакум не міг розстатися і з двома універсальними відмичками — одна з яких була для звичайних замків, а друга — для секретних. Він сам їх зробив у фізико-експериментальній лабораторії інституту. Коли ж дійшла черга до срібної чаші Ічеренського, Абакум замислився. Перед розстрілом цей материн шпигун заявив прокуророві, який був присутній при страті, що дарує свою срібну чашу Абакумові, а геологічний молоток — учителеві Методію Парашкевову. Учитель категорично, з гидливістю відмовився од подарунка, але Абакум прийняв його з задоволенням. По-перше, чаша була чудовою художньою річчю, а по-друге, вона свідчила про нелегку перемогу, яку Абакум здобув над сильним супротивником. Вірші Шеллі, вирізьблені на схованому внутрішньому циліндрі з дюралюмінію, і досі бриніли в його душі, мов весняний вітерець, мов солов'їна пісня:
Ця солов'їна пісня нагадувала йому про той щасливий час, коли в його душі було менше мудрості, але й менше туги. В уяві виник балкончик з узорними залізними перилами. На ньому стоїть молода жінка в красивому кремовому платті без рукавів, і ранкове сонце золотить її біляве волосся. Пригадався і скверик з фонтанчиком. Кремова троянда стоїть, випрямившись на балкончику. Абакум не спускає з неї очей, сидячи в чистильника Салі. А той хитрує, намагаючись не почистити йому черевики зсередини…
Срібна чаша нагадала Абакумові про давні події. Він закурив, задумливо усміхнувся і довго ходив туди й сюди по кімнаті серед розкиданих речей.
Абакумові хотілось залишити чашу в себе, але, зваживши всі «за» і «проти», він, кінець кінцем, подумав: «Чому Ічеренський подарував мені цю річ?» Він не був ні сентиментальною, ні великодушною людиною. Навпаки, цей холоднокровний убивця знищував свою жертву із засідки, насолоджуючись власною спритністю і підступністю. Така людина не буде дарувати щось від щирого серця. Ще менш імовірно, щоб вона могла розчулитись і піддатись всепрощаючому настрою за кілька хвилин до страти. Без сумніву, в останні хвилини свого життя Ічеренський залишився вірним собі. Рідкісна річ, інкрустована срібна чаша з віршами, могла згодом стати для кого-небудь доказом. Ічеренський, який був ізольований у тюрмі і якого пильно охороняли під час слідства, не мав можливості повідомити своїх друзів, хто такий Абакум, як пізнати його і де шукати, щоб остерігатись цієї людини, а в слушний момент знищити. І тому шпигун постарався залишити для них те, що могло б навести на слід — срібну чашу. «Шукайте срібну чашу, і вона відкриє вам людину, яку я не встиг перемогти». Хіба не так? «Негідник торжествуватиме недовго: я вказую вам його, хоч і мертвою рукою». Мабуть, так само міркував Ічеренський, коли говорив прокуророві про своє останнє бажання. А геологічний молоток він подарував Парашкевову для маскування. Учитель і цього разу став для нього просто ширмою. Не можна не визнати, що Боян Ічеренський був майстром своєї справи. У порівнянні з ним Світозар Подгоров грубий і тупий ремісник.