Пригода опівночі. Однієї дощової осені

Абакум повільно пробирався вузькими кривими вуличками, погасивши фари і зменшивши швидкість, щоб не зчиняти шуму. В густій темряві орієнтувався по пам'яті, майже наосліп, і, як завжди, безпомилково. Нарешті, він обережно загальмував і вимкнув мотор.

Очі Абакума, як і раніше, нічого не розрізняли, але він був певен, що зупинився в потрібному місці. Деякий час постояв нерухомо, звикаючи до темряви. І морок справді наче став розсіюватись: перед ним виник, мов довга тінь, низенький колючий пліт.

Абакум задоволено всміхнувся, йому не тільки. пощастило знайти огорожу, а навіть зупинити машину саме там, де був лаз. Абакум запам'ятав його ще з минулого року. Цей успіх освіжив Захова.

У цьому місці огорожі лозини було витягнуто і закинуто в бур'яни. Перелізши, Абакум відлічив тридцять кроків до будинку. Останній крок привів його до стовбура знайомої кряжистої сосни. Побілені вапном стіни двоповерхового будинку невиразно виступали з темряви.

Абакум був спокійний, наче повертався з дороги у свою власну домівку.

Тихенько постукав у вікно. Прислухався і знову постукав. А коли помітив, що занавіски колихнулися, чиркнув сірником, закурюючи цигарку. Вогник осяяв його обличчя жовтим світлом. У будинку хтось здивовано зойкнув. Абакум відчув легкі докори совісті і винувато всміхнувся.

На порозі перед ним стояла в самій сорочці його колишня хазяйка. Балабаниха, не поспішаючи і не промовивши ні слова, зачинила двері на засув, потім посунула на вікні занавіску так, щоб не лишилось ні найменшої щілинки. В кімнаті стало темно, мов у пеклі. Абакум чув, як м'яко ступають по підлозі її босі ноги, і тільки по цьому шуму догадувався, де вона.

Поки він стояв, Балабаниха засвітила лампу і, прикрутивши гніт, поправила скло. Потім повернулась до Абакума, і тільки тоді він побачив, як широко розкриті її очі, як злякано і збентежено тремтять трохи випнуті губи. Широкі плечі і коліна її були оголені, глибокий виріз сорочки відкривав красиві повні груди. Балабаниха, дивлячись йому прямо в очі, намагалась привітно, лагідно всміхнутись.

Абакум зрозумів цю усмішку. Балабаниха не знала, як зустріти його — чи просто як хазяйка, чи як хазяйка і жінка, що колись відверто пропонувала йому своє кохання. Вона боялася помилитись: хто знає, чи не прикинеться він і цього разу сліпим?

Абакум обняв жінку і нетерпляче припав до її губ.