Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
— Ви, мабуть, пишете спогади? — спитав Абакум. Лікар ніяково всміхнувся, плямкнув і повільно погладив відвисле підборіддя.
— Я, голубе, брав участь у двох війнах, пережив двох царів, одне регентство, бачив, як ішов до своєї загибелі старий лад і виник новий, молодий. Я бачив дуже багато, тому й спогадів у мене чимало. А втім, як ви здогадались, що я пишу спогади?
— Це видно, — відповів Абакум. Він був задоволений і вулицею, і квартирою, йому хотілося довше постояти на балконі і поговорити. — Це видно, — повторив він. — Є психологічні передумови і красномовні наочні докази. По-перше, ви багато бачили, пережили і, отже, у вас багато спогадів. Вони пов'язані з армією, з вашим життям у військах, з цікавими особами, які відігравали значну роль у громадському житті. Ось вам перша передумова для мемуарів. По-друге, ви активна людина, військова служба привчила вас до активного життя. Ви не можете нічого не робити, ненавидите без діяльність, нудьга і тиша лякають вас. Ось вам і друга передумова. По-третє, ви далекозора людина, але окуляри носите часто. Про це свідчить глибока смужка на вашому переніссі. А коли далекозора людина носить окуляри? Коли читає або пише. Але якщо людина тільки читає або перегортає книжки чи журнали, в неї на пальцях, звичайно, не буде чорнильних плям. Тим часом вказівний і середній пальці вашої правої руки добре-таки замазані фіолетовим чорнилом. Більше того, — біля першого суглоба вашого середнього пальця ясно видно ямку. Вона утворюється на цьому місці, коли пишуть звичайною ручкою, тому, що на неї натискають вказівним пальцем. Ви пишете простою дерев'яною ручкою, до того ж дуже швидко і впевнено, як більшість лікарів. Можу також сказати, що ручка ваша червоного кольору. Там, де ваш великий палець з'єднується з долонею, як бачите, є ледве помітна червона пляма. Ви повна людина, рука у вас під час роботи пітніє. Піт розчиняє фарбу, а вона, в свою чергу, залишає сліди на шкірі. Хіба я помиляюсь, лікарю? — Абакум випустив з рота клуб диму і весело всміхнувся. — Гадаю, ви погодитесь зі мною. Чи заперечуєте?
Лікар порився в кишенях мундира, знайшов окуляри і, надівши їх на трохи приплюснутий ніс, здивовано втупився в Абакума.
— Ви досить цікавий індивід, — сказав він після невеликої паузи. — У вас на диво розвинута зорова пам'ять і природжені математичні здібності. З вас міг би вийти чудовий артилерист! Шкода, що ви не маєте військової освіти. Ви граєте у бридж? Так? А в шахи? Ну, тоді обіцяю, що не дам вам нудьгувати. Може, спуститесь униз випити чашку кофе?
Так відбулось знайомство Абакума з лікарем Свинтилою Савовим, підполковником запасу, який наймав перший поверх будинку.
Це був давно овдовілий старик. Сини й дочки його вже обзавелися своїми сім'ями і дуже рідко згадували про те, що треба навідати батька. Його доглядали дві жінки, цілком протилежні і за віком, і за характером: хатня робітниця Йордана, шістдесятирічна стара діва, яка виняньчила йому дітей, і внучка його брата Віолета — весела примхлива дівчина, студентка першого курсу Художньої академії.
Коли підполковник і Абакум спустились униз, щоб випити кофе, їх зустріла Йордана. Вона безцеремонно і критично оглянула гостя і взагалі трималась так, наче саме від неї залежало, чи приймуть його в цьому домі і як саме. Але, видно, добре пошитий бежевий плащ і широкополий капелюх справили на неї хороше враження, бо на її гостроносому обличчі на мить з'явилась схвальна усмішка. Вона сказала: «Ласкаво просимо!», повісила плащ і капелюх гостя на старомодну бронзову вішалку і люб'язно запросила у вітальню. Підполковник кудись зник, і Абакум залишився в кімнаті сам.
Тут усе нагадувало про вже давно минулі часи, славу та смаки і про сумну старість, яка смиренно чекає свого неминучого кінця. Персидський килим так вигорів, що насилу можна було відгадати його первісні барви. І все ж колись це був чудовий персидський килим. Крісла на коліщатках і з підлокітниками, які закінчувались лев'ячими головами, уло оббито червоним плюшем, теж вицвілим і потертим. Біля стіни сяяло високе, трохи потемніле дзеркало у позолоченій гіпсовій рамі, прикрашеній фігурками напівголих жінок. Місцями гіпс потріскався і облупився. По кутках, на тонких зігнутих ніжках, прикрашених різними фігурками і візерунками, стояли столики з червоного дерева — обуржуазнене і оміщанене рококо, яке свідчило про відсутність смаку в сімей, що швидко розбагатіли на початку цього століття. Між вікнами в простінку було втиснено комод золотистого кольору, заставлений фарфоровими статуетками, перламутровими коробочками, срібними пудреницями і дюжиною фотографій. Над усіма цими блискучими дрібничками височів бронзовий годинник без стрілок, з нерухомим маятником, по обидва боки якого стояли, взявшись за руки, фарфорові юнак і дівчина, певно, Поль і Віргінія або Герман і Доротея. Волосся Віргінії-Доротеї було прикрашене вінком з квітів.