Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Підкладка… – другий гвинт… Банка з суриком, з тим червоним… гайка… плоский двадцять один… вісімнадцятий…
– Можна стріляти? – запитав Кос.
– Механізму порядку, – відповів літній, коротко підстрижений повновидий чоловік з широким обличчям і спокійними рухами заводського майстра. – Але є ще один клопіт… – Підійшовши до гармати, зняв з неї брезента і показав на кінець ствола. – Бачите вигин – треба обрівати.
– Що обрізати?
– Ствола.
– Як то?
– Просто трохи вкоротити, – пояснив технік, зіскакуючи з танка на бруствер.
Григорій поставив на ящиках від боєприпасів бляшанки з нафтою, щоб помити руки, а поряд – відро з водою, мило й рушник.
– Але ж це погіршить прицільність, зменшить силу снарядів, й взагалі так не можна, – заперечив Янек.
– Можна, – говорив технік, миючи руки і ледь посміхаючись, дивився па командира машини.
– Екіпаж, на обід! – гукав Густлік з-за танка.
Кос повернув голову й дивився, як Єлень, поставивши в траву два казанки з вареною яловичиною, скинувши рюкзака з хлібом і консервами, голосно тарабанив по термосу.
– Янеку, давай краще на брезент.
Кос прибрав інструмент, струсив брезент, прикрашений посередині чітким білим знаком, що застерігав од радіоактивності, й простелив його в холодку під соснами. Томаш розставив миски, нарізав грубі скиби хліба і розклав на чистому лляному рушнику. Пес ліг трохи осторонь під деревом, приглядався, вдаючи, що не голодний: хай спочатку поїсть екіпаж, а вія потім вже, що залишиться.
– Але густо в цьому лісії – Єлень нахилився до Янека, відкриваючи термоса. – Більше стволів, ніж стовбурів. У кущі й то не підеш: під кожним як не танк, то гармата, як не міномет, то штаб. Казали біля кухні, що армія не буде переправлятися водою і солдати ніг не замочать, бо руські нас по дружбі через міст на свій плацдарм пустять.
И щоб показати, як битимуть противника з цього плацдарму, так ударив по термосу, що мало не перекинув.
– Обережніше, – буркнув Кос.
– З флангу на фрица! – подмухавши на побиті пальці, Густлік сердито додав: – Приніс обід, про стратегічні Плани йому розповідаю, а він як пень.
– Нема чого радіти.
– А що, голову тобі хто знімає?
– «Рудому» гармату різатимуть, – показав очима на хорунжого, який саме підходив з Григорієм.
– Гармату?
– Навіщо гармату? – перепитав Густлік з жахом і обуренням. – Та я того жартуна… – затиснув кулаки.
– Не смій! – Кос поклав йому руку на плече.
– Це обов'язково? – запитав Єлень і відразу ж сам додав: – Почекай-но. Спробуємо по-хорошому. Є ж у нас ця сулія з вином у плетеному кошику.
Тим часом технік зупинився біля брезента, усміхнувся і запитав:
– Почастуєте?
– А ви як думали, пане хорунжий? – підскочив до нього Єлень, посадив на почесне місце, подав казанок з юшкою. – Горохова, на салі, пахуча, а густа, як перед атакою. Томеку, подай, швидше хліба.
– Ще тепла, – подякував технік.
Хотів піднести ложку до рота, але Густлік притримав його на руку.
– Хвилиночку! Механіку, де склянки? – Побачивши здивований погляд офіцера, додав: – Айн момент, як сказала ворожка Гітлерові, коли її запитував, чи довго житиме.
Побіг до танка, пірнув усередину, повернувся з замшілою сулією, що забрав її з погреба в палаці Чорний ліс, і наповнив дві склянки, принесені Саакашвілі.
– Вам на тому березі дам випити, – відповів на питальні погляди приятелів. – Щоб ви нам здорові були, товаришу хорунжий, так само, як і «Рудий».
– Ваше здоров'я, – технік роздивився склянку на світло, зі смаком вихилив вино і сказав: – Старіше, ніж увесь ваш екіпаж.
– Ви б, певно… – почав Густлік, витираючи долонею губи, – ви б, певно, не хотіли, аби вам щось відрізали? – докинув, хитро заглядаючи офіцерові у вічі.
Технік мовчки уминав горохову юшку і заїдав хлібам, байдужий до запитливих поглядів усього екіпажу. Крім звичайного, нервовішого як завжди перед атакою гуркоту, що долинав з передової, чути було густі удари сокир – то сапери готувалися до переправи через ріку.
Янек свиснув. Шарик побіг до танка, повернувся з мискою і дістав свою пайку.
Гостро цросвистівши, в лісі вибухнув важкий снаряд. Відійшли ближче до дерев, Томагл поклав гармошку під сосну. Чималий осколок, ослаблений польотом, уцав на середину брезенту й розірвав його. Черепшяк швидко вхопив осколок, але ще швидше пустив і, лаючись, хукав на попечені пальці.
– Хай йому чорт! Зіпсували брезент, протікатиме.
– Саперів, як дятлів, – сказав технік, набираючи собі в миску м'яса й каші. – Щодня можна чекати переа прави.