Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Громадянине хорунжий. – Янек повернувся до справи, про яку думав весь час. – Ми на «Рудому» від самого початку. Не кинули його, хоч полковник хотів дати новий, з вісімдесятип'ятиміліметровою гарматою.
– Мотора поміняли, – докинув Григорій.
– Кожна подряпина на броні – наче на власному тілі, – додав Єлень.
Технік відсунув миску й простяг руку до сусіда.
– Автомат!
Узяв від Густліка зброю, встромив у дуло кістку і віддав, сказавши:
– Стріляй!
– Але ж розірве, – обурився Єлень, витягнув кістку і, добувши з кишені хусточку, почав старанно чистити дуло.
– А того, що вам гармату розірве, не хочете второпати? Мені зрозумілі ваші почуття, бо змалку на заводі працюю. Коли починав, мусив ставати на ящик, аби сягнути до токарного верстата. Коли машину любиш, доглядаєш її, не даєш скривдити – вона ніколи не підведе. Але вашому «Рудому» нічим іншим, як пилкою, не допоможеш. Нема ні часу, ані запасних частин. За кілька днів на передмостному укріпленні дістанете нового ствола…
З-за дерев вибіг захеканий Віхура у кашкеті, зсунутому на потилицю, в розстебнутому мундирі.
– Ой лишенько, хлопці! – гукав здалека. – Не дають до вас жандарми під'їхати, мусив коробку залишити на півкілометра звідси. Привіт! Ага, ви обідаєте, то і я щось до рота вкину, – зрадів, побачивши розставлені миски й термос.
Тільки тепер помітив офіцера.
– Вибачте, громадянине хорунжий, я не помітив, Капрал Віхура, дозвольте…
– Сідайте, – урвав його технік і вказав місце.
– Ось тобі, – Єлень підсунув Віхурі миску. – 3 самого дна, густа, – встромив дожку, показуючи, як стоїть.
Віхура уминав мовчки, позираючи на всі боки.
– Ну, до роботи, – сказав технік Григорію.
Обидва підвелися, пішли до танка. Хорунжий скрутив цигарку, запалив і, взявши в руку пилку до різання ме«талу, прицілювався до гарматного ствола.
– Він що? – запитав Віхура. – З глузду з'їхав?
– Дістали від «пантери», і треба різати, – зі злістю буркнув Янек.
– Кепські справи. – Віхура похитав головою, засовуючи в рота кусень яловичини. – Тринатого…
– Не говори з повною пелькою, – повчально мовив Єлень.
– Тринадцятого, кажу, важкий день…
– Адже ж не дали німцям втекти.
Почувся неприємний скрегіт пилки об метал. Усі здригнулися, проте ніхто й не глянув на танк.
– Ще цього бракувало. Ротмістра поранено, «Рудий» пошкоджений і з Марусею ти не зустрівся…
– Казна-що, – втрутився Кос. – Забобони…
– Хлопці, – сказав потиху Віхура, – Я. чув, як генерал у штабі говорив: будемо переправлятися з першою дивізією.
– По мосту? – запитав Янек.
– Ні, поромом. Перед дивізійними штурмовими гарматами. Я вас прошу, не рвіться дуже вперед…
– А я тобі раджу, не виїжджай з окопу, – злостиво кинув Янек, якого дедалі дужче нервував скрегіт сталі. – Взагалі, навіщо ти сюди приліз?
– Не кричи на мене, бо заїкою стану, – відрубав Віхура. – Я забіг сказати, що знаю, де Вогник, і можу підкинути, але як ти такий нервовий… – Шофер почав поволі підводитися.
– Почекай, – попросив Кос і мовив до Єленя: – За уставом од машини не можна, але Маруся була над морем, чекала…
– За годину встигнеш туди й назад? – запитав Густлік Віхуру.
– Півтори.
– Ризик – благородна справа. їдь, командире, а ми тут за тебе…
Кос зірвався на ноги, потягнув Віхуру в ліс. Слідом за ним кинувся Шарик.
– Мусить Янек побачити дівчину, – сказав Єлень Череншякові. – Бо інакше на «Рудому» було б половина гарматного ствола, а в командира – половина серця.
– Пане взводний, – відізвався Томаш.
– Що таке?
– Хорунжий казав, що на тому березі дастк нам новий ствол.
– Казав.
– А де візьме?
– З розбитого танка.
– А як наш розіб'ють?
– То з нашого іншим не придасться, бо надпиляний. Єлень похитав головою, затулив долонями вуха, щоб не чути гострого скреготу металу й дурних запитань. Звісно – у кожен танк може влучити снаряд, кожну машину – охопити полум'я, але не годиться про це балакати. Натягнув на голову шоломофона, застебнув ремінець під підборіддям. Відгородившись у такий спосіб од усяких звуків, ліг під сосною і заплющив очі.
– Пане взводний, технік уже збирає свій інструменті – гукнув Томаш, відхиляючи навушник шоломофона.
– Командир не повернувся? – Густлік швидко сів.
– Ні.
– Треба перевірити, бо ще мені попаде, – мимрив під ніс Єлень, вилазячи на танка; пірнув до середини й за хвилину знову виглянув. – Почекайте трошки, пане хорунжий! – гукнув технікові, який скидав уже комбінезона й застібав ґудзики на мундирі. – Айн момент, як сказала ворожка. Ми собі тихесенько тільки один-два рази стрельнемо, ніхто не знатиме, і відразу ж назад на місце.