Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
Танки затрималися перед завалом. Десантники позлазили з машин, хто побіг уперед, інші – розсіялися по боках, щоб забезпечити похід машин.
Передня машина, розігнавшись, ударила в стовбур, намагаючись зламати його або зіпхнути вбік. Сосна зігнулась, як лук, але витримала удар. Десантники мусили зачепити її канатами й відтягнути з дороги, потім – другу й третю. Танки ревли, долаючи завал на малій швидкості.
Два перші танки почали сигналити – кликали вже десантників, а третій ніяк не міг пролізти вперед. Піхотинці збігалися, стрибали на броню. Двоє запізнилися і тепер доганяли останній танк. Хапалися за броню, намагаючись вилізти на борт.
З-поміж сухого торішнього листя на крислатому дубі гримнули два поодинокі постріли. Двоє десантників залишилися на дорозі, розритій глибокими слідами гусениць.
Томаш спустився по стовбуру на землю, дбайливо засунув сокиру в рюкзак і, закинувши його на плечі, пішов понад дорогою у затінку дерев.
Машина генерала стала посеред лісової дороги. Миттю підставили домкрата, підняли кузов. Густлік зняв і приладнував ззаду зіпсоване колесо. Водій поставив нове, затягнув ключем гвинт, а Янек збоку вже накладав інше. Працювали мовчки, чути було тільки сопіння, часом – брязкіт металу.
Генерал, гримаючи трубку біля вуха, закінчував розмову.
– «Ластівка», добре зрозуміли, Координати: три два – чотири нуль, один вісім – два один. Ціль покажемо ракетами.
– Готово, – доповів водій, крутнувши востаннє ключем.
Скочивши в машину, рушили по вибоїнах. Поваду вже давно клекотіло, а тепер гарматний снаряд просвистів над ними і вибухнув попереду в лісовій гущавині.
– Улани добре затримують, – похвалив генерал, повертаючись до танкістів, які вмостилися на задньому сидінні. – Зараз мені вбік, а ваш «Рудий» недалеко. Хоч одного розлущіть.
– Так точно.
Зіскочили на ходу з машини і швидко подалися до шосе за Шариком.
– Погано бити в лоб, – сказав Густлік.
– У гусеницю, аби тільки затримати. Гуркіт моторів дедалі дужчав.
– Треба ближче підпустити.
– Здалеку й так не встигнемо. – - Кос оглянувся. – Бігом.
Поміж дерев уже мелькало шосе, проте й німці наближалися. Вибігли на узлісся, глянули довкола… «Рудого» не було.
– Де ж вони?
Перший побачив, певніше, винюшив, Шарик і показав мордою напрям.
– Ось де вони! – крикнув Янек. – Виправили помилку, виїхали. Да горбик, щоб мати більший радіус обстрілу.
Кинулись туди бігом, але аразу ж зрозуміли, що не встигнуть.
– Пропустять, чорти ледачі… Не впізнають відразу, що це «пантери»… – сопів Густлік.
– Стій. Я їх розбуджу, – швидко промовив Янек і, залігши в рові, прицілився з автомата.
– Галасують, але нікого не видно, – сказав Григорій, виглянувши з башти, опустився назад, ляснув тузом чирвову даму, що лежала на замку гармати.
– Туз усе поб'є.
Аж тут по танковій броні нерівним градом задзвеніли кулі.
– Німці? – Віхура погасив лампу й простягнув руку до колоди.
Тук, тук, тук, – дзьобнули в сталь ще три.
– Та ж не французи, – буркнув Саакашвілі. – Машину до бою!
Зачинив люка, пригнувся над прицілом і побачив – з рову біля шосе йде довга черга в ліс, звідки чекали прот тивника. Зрозумів, що хтось йому вказує ціль.
– Осколочним… Ні, стривай, бронебійним заряджай, – помітив неясні силуети танків і скорше вгадав, ніж побачив, що то німці.
Янек і Густлік спостерігали за ними з придорожньої канави, притиснувши голови до трави, бо автоматники наосліп обстрілювали шосе й кулі свистіли над самим асфальтом.
Перша машина вийшли з лісу і, задерши догори гармату, чалапнула гусеницями об асфальт.
– Бий! -не витримав Кос- Бий!
У цю ж мить блиснула гармата «Рудого», червона смуга сягнула боку «пантери», зірвала шмат броні й розтрощила гусеницю.
– Добре! Поправляй! – кричав Кос, ніби його можна було почути.
Другий снаряд ударив майже в те саме місце, але з лісу вже виїхали інші танки, повернули башти і вдарили з гармат.
Підбита «пантера» густо задиміла й спалахнула полум'ям. Танки ще раз дали залп, сипонули зливою куль з кулеметів і рвонули вперед по шосе.
– Бий, Гжесю, бий, чого ждеш? – У голосі Коса чулася щира розпука.
«Рудий» мовчав, німці зникли за димом, а Єлень і Кос побігли до танка.
– Нижче голову, – пригинав Густлік Янека. Ворожі кулі ще свистіли, але все рідше.
Добігли до танка. Кос затарабанив прикладом по броні. Відчинилася кришка люка, й виглянув Саакашвілі, з розрізаної щоки в нього текла кров.
– Дайте місце! – крикнув Янек, протискуючись у машину. – Відваги вам забракло?
У люк плигнув Шарик, зачепився об щось лапою. Кос хотів усунути перешкоду і намацав шаблю грузина.