ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— Скажіть мені, хто з людей із «звуженого кола» знав про наші поставки в Нагонії?
— Я повинен подивитися ще раз матеріали на фігурантів.
— На кого? — Константинов поморщився. — «Фігурант» — у Бархударова — означає «артист балету».
— Так кажуть, товаришу генерал. «Фігурант» — це те слово, що точніше за інші передає думку, яка в ньому закладена.
Константинов замислено заперечив:
— Слово — само по собі — безлике, воно не може бути ні брехливим, ні правдивим, так, здається, вважав Сократ. Правда чи брехня випливають із сполучення слів, а вони вже складаються в те, що тепер ми визначаємо «точкою зору»…
(Константинов закінчив два вузи: коли працював токарем у Запоріжжі, його мобілізували по комсомольському набору в КДБ восени п'ятдесят четвертого року; він заочно закінчив юридичний інститут; потім, дописуючи дисертацію, склав екстерном екзамени на філологічному факультеті; англійська література XIX століття; батько його, прикордонник, який загинув при обороні Бреста, був учителем російської мови, тому, мабуть, у Константинова така надзвичайна вимогливість — точно виражати думки; однією з найулюбленіших його книжок була робота ленінградського письменника Льва Успенського — від наполегливої боротьби старого майстра за чистоту мови Константинов був у захопленні.)
— Я маю подивитися матеріали про фігу… на осіб, які нас зацікавили. А чому зараз зайшла мова про поставки? — здивовано запитав Проскурін.
— Це пов'язано з телеграмою Славіна. Можу допомогти: в Луїсбурзі про ці поставки знає тільки одна людина — Зотов.
— Якщо зважити на його стосунки з дружиною — дружба і мирне співіснування, — посміхнувся Проскурін, — то про це напевно знала Вінтер.
— Припустімо. А хто ще?
За півтори години Проскурін доповів, що таку інформацію — за родом своєї роботи — одержувала тільки одна людина: Дубов Сергій Дмитрович.
«Цілком секретно.
Генерал-майорові Константинову.
На ваш запит повідомляємо, що авіаквиток до Адлера на прізвище Дубова Сергія Дмитровича здали чотири дні тому в агентстві Аерофлоту в готелі «Метрополь».
Підполковник Зиков».
ПОШУК — V
Дональд Гі виявився високим, моложавим, зовсім сивим чоловіком; лоб його перетинав червоний рубець, тому в журналістському світі його звали Гі Харві Скорцені, об'єднавши ім'я вбивці Кеннеді з прізвищем викрадача Муссоліні.
Він призначив Степанову зустріч в холі — кондиціонер у його номері, як, втім, і в усіх інших номерах, не працював: колонізатори демонтували обладнання, хоча їм пропонували великі гроші, щоб вони погодилися навчити місцевих службовців, як поводитися з не такою вже загалом хитромудрою системою. Єдиним місцем у готелі, де можна було дихати, був хол — там гуляв протяг, бо всі двері порозчиняли настіж, і з океану, особливо надвечір, повівало свіжістю.
— Я Дмитро Степанов, з Москви, спасибі, що знайшли для мене час.
— Мені хотілося з вами зустрітись, я, відверто кажучи, жодного разу не розмовляв з росіянином віч-на-віч. У вас до мене справа?
— Так.
— Будь ласка, містер Степанов.
— Мене цікавить ваша епопея з Глеббом.
Обличчя Дональда Гі раптом скам'яніло, він зразу витяг з кишені пом'яту пачку «Честерфілду», запропонував Степанову розкришену сигарету, пожадливо вдихнув дим, потім втягнув сильну голову в свої пташині плечі й відповів:
— Мені б не хотілося ворушити цієї теми.
— Ви здалися?
— Не просто здався. Я підписав беззастережну капітуляцію.
— Тому що у вас не вистачило фактів?
— Не тільки тому.
— Бачте, я не раз подорожував по Азії… У мене є матеріали про банк містера Лао.
— Ви їх одержали легально чи вас забезпечила розвідка?
— Коли б мене забезпечила розвідка, мені було б трудно опублікувати книжку про містера Лао — розвідки світу не дуже полюбляють, коли їхні матеріали з'являються в пресі. Ви почали розкручувати цю справу з іншого кінця, містер Гі. А починати треба було з того, за чиїм наказом убили секретаря Лао.
— Убивць не знайшли.
— Ви певпі, що їх шукали?
— Формально — так. Але хіба в Гонконзі це мислимо… Ви там бували?
— Ніколи.
— Якщо вас цікавить проблема світової наркоманії, раджу з'їздити.
— Я пробував. Мені не дають візи. Свобода пересування на червоних не дуже поширюється, ваші люди переслідують свої інтереси, коли галасують з цього приводу… Вам прізвище Шанц говорить про щось?