Ваше ім'я, майоре?

А поляки?.. Молоду лікарку то не обходило, то не її розуму діло, про те знає фюрер. Приєднали до рейху Судети — значить, так треба, того вони, чехи й словаки, гідні, бо, як і поляки, завинили перед німцями. То ж на долю фюрера випала честь навести порядок, виправити несправедливість. Так стверджував і рейхсміністр Геббельс.

А час минав. Німці вже в Бельгії, Данії, Голландії, Норвегії, Франції. Невже й там німецькі землі? А Югославія, Греція? Ще з шкільної лави вона пам’ятала, що Греція існувала набагато раніше, аніж з’явилася німецька нація. А сьогодні країна Гомера, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Аристофана під зверхністю німецьких генералів. А чому? Хто дасть їй відповідь?

Та по-справжньому Гізела замислилася над цим питанням лише тоді, коли опинилася з госпіталем далеко за межами фатерланду, на радянській землі, коли сама побачила, що витворяють її співвітчизники в окупованих районах.

Помітила Гізела й таке: там, де пройшли німецькі частини, залишалися нові кладовища з рівненькими рядами свіжих дерев’яних хрестів. То поховані її земляки, що загинули в сутичках з червоними. Але не могла зрозуміти Гізела, заради чого вмирають вони за тисячі кілометрів від рідних осель? Німеччина ж не має спільних кордонів з Радянським Союзом, то ж і не може бути якихось територіальних претензій. А газетам, що кричать про історичну місію вермахту, вона вже перестала вірити.

Запам’яталися Гізелі слова тяжко пораненого капітана: «Якого диявола ми йдемо сюди? Нас тут ненавидять, стріляють нам у спину, пускають під укіс наші ешелони — отак зустрічають нас ті, кого ми «визволяємо»».

Тоді вона боялася тих слів капітана, підозрювала, що він провокатор, бо хіба ж справжній німець може отаке говорити, коли фюрер у жовтні запевнив не тільки німців, а на весь світ проголосив, що Росію розбито остаточно, і вона ніколи більше не підніметься.

А що вийшло насправді? Після тієї заяви фюрера минуло більше року, а «остаточно розбиті більшовики» оточують і знищують цілі німецькі армії, переслідують завойовників на всіх ділянках фронту. І вже не одинаки, а багато з тих, що пройшли через її хірургічну палату, висловлювали думку про неминучість поразки вермахту.

Була ще одна причина, яка примусила молоду німкеню пильніше придивлятися до того, що робиться навколо, змінити свої погляди. У січні сорок другого загинув її наречений. До речі, Альфред Майвальд зовні дуже схожий на нього. З першої хвилини, коли Майвальд тільки опритомнів і розкрив очі, Гізела подумала, що перед нею її Ганс.

Схожість Альфреда на нареченого, що загинув рік тому, прив’язала її до хворого майора. Зневажаючи встановлений порядок, вона затримала його в своєму відділенні значно довше, ніж: дозволяється за інструкцією, — таких хворих відправляють на лікування в тилові госпіталі. А їй самій хочеться доглянути його, вона впевнена, що пораненому потрібні не тільки ліки, а й увага, і що ніхто не може дати йому того, що дає вона.