Ваше ім'я, майоре?

Сутеніло, коли Гізела з Альфредом дісталися додому. Кілометрів п’ять довелося йти пішки — міст через річку зірвано.

Мати Гізели — фрау Хільда Міллер — зраділа появі дочки з офіцером. Вона дуже боялася за неї, коли бомбили місто. Тепер повеселішала, рада гостеві — такому гарному, ласкавому майорові, що привів додому улюблену донечку.

— А де ж батько? — поцікавилася Гізела.

— На заводі. Може, вранці буде.

Фрау Міллер зовсім сива, під очима й біля рота мереживо зморщок, хоч пі тільки-но минуло п’ятдесят. Жвава, метушлива, швидко почала поратися біля столу.

Гізела показала гостеві свій дім, повела в садочок, де цвітуть черешні, вишні, розквітають груші, пахне бузком. Тут справді ніяких ознак війни. П’янке весняне повітря приємно лоскоче ніздрі. Хотілося забути лихоліття, про поранених — набридло все це. їй двадцять сім, а вона все ще самотня.

Гізела взяла майора за руку й підвела до куща бузку, де звисали щойно розквітлі кетяги.

— Що то значить весна! Усе прокинулося, буяє. Дихайте Альфе, на повні груди пахощами квітів, користуйтеся щасливою нагодою. Бомби, слава богу, обминули нас сьогодні. А завтра? Хтозна. що буде завтра.

— Так, Гізі, після того, що ми бачили сьогодні, тут справді рай! Я просто сп’янів, і не тільки від п’янкого повітря… Мені так хороше з вами, що я…

Гізела вже не чекала, що він скаже далі — сяючи від радості, пригорнулася до нього. А він, давши волю почуттям, замкнув її в обіймах.

Гостинна фрау Міллер готувала вечерю, і хоч її продовольчі запаси вкрай мізерні, вона нічого не пошкодувала; хотілося догодити другові доньки. Зважаючи на воєнний час, стіл таки був накритий по-святковому: картопля, ковбаса, нарізана тоненькими шматочками, ерзац-кофе.

Гізела передбачливо принесла з госпіталю пляшечку спирту-ректифікату, розвела холодною водою й сама наповнила три чарки. Коротко розповіла мамі, хто такий Альфред Майвальд, і запропонувала тост за здоров’я гостя.

Вони чокнулися, і без манірності кожен випив до дна.

Господиня пригощала, вибачалася за бідний стіл.

— Що зробиш, війна. Та, може, вона вже скоро скінчиться. Кажуть, що наші відступають, — зауважила, ніби між іншим, а сама зиркнула допитливо на майора.

Альфред зробив вигляд, що недочув — усьому свій час. А за хвилину підвівся, щоб сказати слово. Він почав про Гізелу. Говорив про її чуйність, теплоту.

— Гізела — мій щирий друг, — заключне, — вона врятувала мені життя. Тому я з радістю хочу випити за матір, що народила й виростила таку хорошу доньку. За вас, фрау, за ваше здоров’я! — і вклонився Хільді Міллер.

Зворушена увагою офіцера, господиня підвелася з крісла. Підвелася й Гізела.