Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Военная проза » Ваше ім'я, майоре?
Ваше ім'я, майоре? - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ваше ім'я, майоре?

Электронная книга - «Ваше ім'я, майоре?». Краткое содержание книги:

У книжці для юнацтва розповідається про військового журналіста Петра Малюка, який опинився в роки Великої Вітчизняної війни спочатку на окупованій загарбниками території України, а потім у самому лігві ворога — фашистській Німеччині, про мужність радянських людей і німецьких антифашистів, що боролися з гітлерівцями.
Автор — журналіст, до пригодницького жанру звертається вперше.
1 ... 52 53 54 55 56 57 58 59 60 ... 101
Перейти на страницу:

Після прогулянки на свіжому повітрі, приємних вістей, що принесла лікарка, Майвальд з великим апетитом з’їв усе, що йому дали, і по обіді заснув.

Уві сні бачив своїх. «Малюк! — гукав його здивований редактор газети «Смерть фашизму!» полковник Степовий. — Звідки ви з’явилися? Адже вас занесли до списків загиблих. Та не смійтеся, товаришу Малюк, це не жарт. Комбат Романчук доповів начальникові політвідділу, що ви потрапили під бомбування і ніяких слідів не залишилося. А виходить, що все це не так? Ідіть тепер до політвідділу й розкажіть все, як є, а потім…»

«Що потім?» — крикнув Малюк і прокинувся. Чоло його було вкрите краплинами поту. Що він говорив? Чи не сказав, бува, чого рідною мовою?

Він сперся на лікоть, прислухався. У палаті було тихо. Заспокоївся. Ніхто, звичайно, не чув його сонного бурмотіння. Але заснути більше вже не міг.

А що, справді, думають про нього в редакції, в політвідділі? Мабуть, занесли до списків загиблих. Інакше й бути не може. Адже минуло вже більше року…

Малюк згадував усе до дрібниць, зважував свої вчинки. Можливо, хтось інший, потрапивши у подібні обставини, діяв би зовсім не так. Можливо, не натягав би на себе есесівського мундира. Так, можливо… Але ж тоді не було б і «Чорномора», не було б і таємних «вистав» на залізниці, на складах пального і боєприпасів. Не було б і зникнення штурмбанфюрера Майвальда, і вибуху в театрі… Може, він і зробив щось не так, звичайно, були у нього і помилки. Але ж покладався тільки сам на себе та на маленьку групу товаришів.

Цікаво, а що сказала б Гізела Міллер йому, дізнавшись, що він — радянський офіцер? Щодо розгрому дивізій під Сталінградом вона висловилася відверто: «Ніхто їх туди не запрошував».

Так у роздумі й пролежав аж до вечора, поки в палату не ввійшла Гізела. Ще з порога вона кинула погляд у бік Майвальда, але підійшла не зразу — в палаті ж близько двадцяти поранених, і кожен може помітити, що вона комусь віддає перевагу. Так, принаймні, подумав Малюк, коли Гізела почала вечірній обхід не з нього, як бувало, а з тих, що прибули пізніше.

Гізела була схвильована і все поглядала на годинника: о двадцятій їй треба бути у головного лікаря, тому й хвилини зайвої не затрималася біля Майвальда. На звичайне, службове запитання, «як самопочуття», хворий також намагався відповідати офіційно:

— Погано, пані докторе, ліва нога чогось розболілася, та й голова час від часу поколює. Може б, перев’язати, а то, боюсь, до весілля не загоїться.

— О, та ви ще жартуєте, Альфреде, — посміхнулася вона синіми очима, а все ж занепокоїлась і, присівши на ліжку, поклала свою маленьку руку на його високе чоло. — Чи не нашкодили собі сьогоднішньою прогулянкою? Зараз сестра зміряє температуру, — кивнула на дівчину, що стояла поруч, — і прошу не підніматись. Вечерю вам принесуть. Пізніше я загляну, а зараз — начальство викликає.

Вона швидко пішла легкою ходою.

Майвальд не зводив з неї очей. Його цікавило: чим вона так схвильована, для чого її викликає шеф госпіталю і коли вона знову прийде тепер з фронтовими новинами? Обіцяла ж.

Рана голови турбувала Малюка. Може, воно й не так страшно, думав він, та затягується лікування. Лежати в такий час — страшна мука, навіть злочин. Але ж і вириватися в такому стані безглуздо.

Майвальд стулив повіки, розмірковуючи, й не почув, як підійшли Гізела і медична сестра. Хворий не спав, хоч уже була дванадцята година ночі. Він твердо знав: раз лікарка пообіцяла, то обов’язково прийде.

Відкривши очі, Альфред Майвальд побачив біля свого ліжка жінок у білих халатах. Він так допитливо дивився в обличчя Різе чи, що вона без слів зрозуміла його занепокоєння.

— Потім, зараз поглянемо на ваші рани. Луїза сказала, що у вас висока температура — понад тридцять вісім. Ви розумієте, що значить для вас така температура?

— Для чого мені це знати? Досить того, що знаєте ви.

— Та поки що нічого. Підвищена температура свідчить, що організм активно бореться. А все ж буде краще, коли ми негайно виявимо те вогнище й погасимо його, не відкладаючи на потім.

Лікарка швидко перерізала ножицями бинта, яким обтягнуте коліно лівої ноги, й так само швидко зірвала його з рани. Вона знала, яка це нестерпно болюча операція й вибачливо глянула в обличчя пораненого. А він зовсім спокійний. Принаймні їй так здавалося.

— Молодець, ви мужньо переносите біль. Прошу, потерпіть ще хвилину, і тоді вам буде значно легше.

— Я готовий, докторе, на все, впевнений — доля моя у надійних руках.

— Вірте, вірте, кажуть, краще тому, хто вірить. А тепер помовчіть, я зайнята.

Коли перев’язку було закінчено, сестра Луїза пішла в кімнату чергового лікаря, а Гізела присіла на ліжку Майвальда.

1 ... 52 53 54 55 56 57 58 59 60 ... 101
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)