Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Доктор Рассел відклав свої наукові журнали й начепив на носа окуляри. Трейсі з велетенською чашкою кави вийшла зі своєї кабінки й теж приєдналася до нас. І навіть офіцер Баррел відірвався від свого улюбленого «Плейбоя».
Коли «Катрусин кінозал» був у зборі, я сказав:
— Сьогодні я покажу вам коротенький мультфільм, в основі якого українська народна казка про пса «There Once Was a Dog»!
Трейсі помітно повеселішала — собаки були її темою.
Що мені завжди подобалося в американцях, то це їхня природна допитливість. Вони з величезним інтересом цікавляться традиціями й звичаями інших народів, вивчають фольклор. Вони завжди про все розпитують і намагаються розглянути інші культури через призму своєї, що, в принципі, цілком природно.
Але, оцінюючи іншу культуру, американці намагаються не робити некоректних порівнянь на кшталт «у нас все добре, а в них усе погано». Принаймні ті американці, з якими я спілкуюся щодня.
Я вже знайомив колег із піснею «Ой, Марічко» і «Ти ж мене підманула», причому версія Віки Врадій сподобалась дівчатам набагато більше, бо вона виявилася життєвішою і зрозумілішою. Ну поміркуйте самі, що адекватніше — осучаснений текст традиційної пісні:
«Ти казала, у середу
Підем разом по череду,
Я прийшов — тебе нема, —
Підманула, підвела!»
Чи варіант Сестрички Віки:
Ситуація абсолютно життєва. Колись давно, коли я жив в Україні і був тележурналістом, ми з дружиною приїхали на весілля до мого оператора. Весілля було призначене на неділю, а ми чогось приперлися в суботу, бо в мене була неділя. Прийшли, головне, за правильною адресою до ресторану, а там весілля! (Ну так, звісно, а що там ще могло бути?!) Ну, думаємо, зараз погуляємо! Зайшли, всі з нами вітаються. Тільки ось я знайомих нікого не бачу. Уже ми збиралися всідатися за стіл, як я дивлюсь, а молоді якісь не ті! Переплутали день, одно слово.
Або як вам таке:
І це також абсолютно життєва ситуація! Теж був один випадок… Хоча ні. Про це не розповідатиму. Словом, пісня дівчатам була до вподоби.
Я увімкнув відео на великий екран.
— Ого! «Спеціальний приз журі, Аннесі, Франція 1983 рік»! 34 роки тому! — вигукнула Франческа, прочитавши титр. — Шматок історії!
— Цей мультик ще руками малювали! — зітхнув професор Рассел. — Тепер так не роблять…
Мультик був з англійськими титрами, в озвучці Георгія Буркова й Армена Джигарханяна, який усе життя озвучував у мультиках вовків.
— Такий голос присипляючий… — сказала Трейсі. — Зараз засну.
Однак, прочитавши субтитр «But his masters were kind people who put up anyway» / «Господарі його були люди добрі, і все терпіли», прокинулась.
— От «добрі господарі», щоб їм попід ребра повилазило! Ще й черевиком підгилили!
Я знав, що в Трейсі, яка шалено любила собак, буде така реакція. А от від професора я такої потужної реакції не сподівався. Дивлячись на халепи, які ненавмисно стаються через пса, Рассел реготав, як мала дитина. Ситуація в мультику йому явно щось нагадувала.
Я навіть знаю, що саме.
Далі все було зрозуміло без слів: батьки поїхали на ярмарок, дівка пішла на гульки, а циган обніс хату. Винним виявився народ пес.
Трейсі ображено мовчала, скептично поглядаючи на екран.
— От же ж споживацтво якесь! — не витримала вона, коли псові дали копняка.
— А чого ти дивуєшся… — зітхнув офіцер Баррел. — Така сама ситуація була з нашими ветеранами наприкінці сімдесятих і на початку вісімдесятих років. Хлопці відслужили у двох війнах, повернулись додому, і виявилося, що вони нікому не потрібні…
— На жаль, це правда. Я пам’ятаю ті часи… — відгукнувся професор.
З’явився вовк.
«Remember, how you were chasing me? That was the job you had eh?» / «А пам’ятаєш, ти мене ганяв? … Робота така, еге ж?»
Франческа пожвавішала.
«And now you’re just like me!» / «І тепер, як я!» — Вовк зайшовся сиплим сміхом.