Порох із драконових кісток

Марта посерфила більш-менш свіжі новини, пов’язані з драконами. «Дослідники з’ясували, що наконечник із кістки дракона завдавав шкоди, аналогічної шкоді від пострілу з аркебузи». «У Горульську молодий режисер Якуб Лакута зробив виставу “Четверта голова Президента”». «У сучасної молоді в цьому сезоні найпопулярнішою є зачіска “Драконовий гребінь”. Особливий шик — вплести у волосся драконові лусочки чи кісточки, перед тим розфарбувавши їх флуорисцентною фарбою». Жодного слова про хоч якісь заборони. І про Ортинськ жодного слова.

Гаразд, подумала Марта, з яких би там причин та інфа не щезла, я мушу розкопати щось. Себто — щось по-справжньому вагоме. Бо гарно ж я виглядатиму: наобіцяла, а потім така «вибачте, не змогла знайти». Зрештою, є бібліотеки, є краєзнавчий музей…

Від однієї тільки думки про бібліотеки та музей їй стало тоскно, але не здаватися ж. Та і які ще є варіанти? Хіба знайти когось, хто жив от хоч би під час останнього падіння.

І — ха! — Марта якраз знала таку людину!

Щоправда, до Аделаїди потрібен був підхід. Не можна просто так зателефонувати людині і заявити: хочу, щоб ти розповіла, як воно було, коли на твій дім пролився магічний град. Марта на місці Аделаїди одразу відправила би такого покидька під три чорти. Чи, якби був цієї миті поряд, — зацідила б в пику.

Аделаїда — делікатніша та вихованіша за Марту, та хіба ж це привід перти пробоєм?

Словом, до вечора Марта розробляла тактику і стратегію, а заразом — щоби зайняти руки — наводила лад у гаражі. На день народження туди запрошено друзів, їх срачем не здивуєш, але все-таки вісімнадцять буває раз у житті, хочеться свята… І взагалі, раптом хтось незапланований навідається, по-всякому буває.

Під вечір гараж мав вигляд на всі п’ять балів, тактика зі стратегією були відшліфовані й готові до бою. І навіть дзвінок від Стефана-Миколая її майже не засмутив.

— У приват зазирни, — сказав Стеф. — Я там тобі лінк на ролик кинув.

— Дуже терміново? Я не за компом.

Безглузде запитання: якби не дуже, чого би Стефан телефонував. Але людина завжди вірить у найкраще. Хоче вірити.

— Сам не знаю. Певно, уже й не терміново, просто гадаю, що тобі варто знати. Там про Губатого.

Раніше це була дурнувата манера Чепуруна: ніколи не говорити все одразу, тягти кота за яйця. Тепер, виходить, і Стеф перейняв.

Марта витерла руки, перехопила телефон, щоб було зручніше:

— Зізнався?

— Утік. — Стеф видихнув, наче не був упевнений, як саме відреагує на новину Марта. — Точніше, спробував втекти. Услід йому пустили кресальних собак. Ну а ті… наздогнали.