Порох із драконових кісток

Стефан-Миколай посміхнувся:

— Зауваж, Бене, щодо мене Відьма не має жодних сумнівів.

Марта хотіла була сповістити всім зацікавленим особам, що за «Відьму», як і раніше, надто сміливі тут-таки одразу й отримають на горіхи, — але, по-перше, побачила пана Вегнера біля дверей, що виводили зі спортзалу просто на подвір’я, а по-друге… по-друге… була ще якась думка, якесь спостереження, але… пан Вегнер цієї миті побачив Марту й усміхнувся їй, себто, ясна річ, всім трьом, але хлопцям, напевно ж, не так, як Марті, бо їм же він не допомагав рятувати пана Трюцшлера і завдання про драконів їм не давав…

Тут він відвернувся, щоб відімкнути двері, зняв замок і розчинив обидві стулки. І зробив це так вправно та граційно — по-котячому, еге ж, — що Марта мимоволі замилувалася ним. Себто не ним от безпосередньо, а його рухами, ясна річ.

— Гаразд, — похмуро сказав Чепурун. — Годі базікати, я вважаю. Давайте вже закінчувати з усім цим.

У спортзалі було порожньо й холодно, тхнуло потом, старими запилюженими матами і чужими слізьми. Високо під стелею горіли сонні, потомлені лампи, заливаючи весь простір синявим світлом. Під стінами стояли парти із табличками, по класах, за деякими сиділи чергові. Де-не-де лежали перші пакунки, чергові їх знімали на телефони й одразу постили в групу, із коментами, скільки набралося кг. Зараз це в усіх сенсах мало важило, а от під кінець зборів починалися інтриги, суперництво, марафон!.. Ну і, ясна річ, шахрайство, куди ж без нього.

Вчителів було обмаль: крім Вегнера, тільки Ропуха, Фліпчак і хтось із молодших класів. Хоча формально за все відповідав Вегнер, саме Ропуха пхала свого носа куди тільки могла, щось записувала у теку, з розумним виглядом кивала. Фліпчак сиділа зі своїми семиклашками-черговими і спостерігала за нею із незворушністю східного божка. Час від часу прикривала долонею рота й позіхала.

— Оце так! — сказав Чепурун. — То що, ми перші?

На їхній парті, як і на решті, стояла табличка із номером класу, але ні Дани, ні Луки не було. І пакунків теж не було, жодного.

Стеф насупився:

— Дана мені вчора писала: наче трохи застудилася. Просила підмінити, якщо раптом спізниться.

— Ось так, — посміхнувся Чепурун, — і стають відомі несподівані подробиці. А я давно казав: вона до тебе нерівно дихає. Приємно чути, що ти нарешті дослухався до голосу розуму (в моїй особі) та…

— Слухай, стули вже пельку!

Чепурун затнувся і навіть мимоволі відступив на крок від Стефа.

— Ти чого? — тихо спитала Марта.

— Нічого. Просто дістали дурнуваті жартики. З самого, блін, ранку. Влаштував клоунаду.

— Придурок, — виразно й повільно вимовив Чепурун. — Образили його. З самого, ти бач, ранку.