Порох із драконових кісток

Ранок таки справді мудріший за вечір: прокинулася Марта із ниючою гомілкою і парочкою непоганих ідей. Гомілку змазала маззю, ідеї взяла на озброєння.

Почала з того, що окупувала ванну. Ввімкнула якнайгучніше новий альбом «Єдинорогів та грішників» і нарешті пофарбувалася. Вийшло непогано. Плюс-мінус так, як і було до експедиції на поле.

Прибралася в кімнаті, а коли батько закінчив пилососити у вітальні та передпокої, пройшлася по килимах і підлозі. І пил із полиць протерла, майже з усіх.

Ну, не сказати, щоб тільки цим займалася: ввімкнула комп і час від часу поглядала на стрічку. Коли в мережі з’явилася Ніка — відкрила віконце і вбила: «Привіт! За тиждень прем’єра “Битви за Конфетенбург”. Ідемо?»

Ніка відповіла аж через п’ять хвилин. «Ідемо» і смайлик. Марта теж поставила смайлик, а потім вони ще трохи потеревенили про різне. Не минулося й без нових віршиків, тепер про прекрасну принцесу, яка закохалася в, уявіть собі, старезного мудреця. Мудрець зачарований, ув’язнений у тілі молодого чоловіка. І, отже, прекрасна принцеса має намір зняти з нього чари за будь-яку ціну.

Марта подумала трохи та й написала: вірші, мовляв, красиві. Яка різниця? Ніка ж їх все одно викладе у себе на стінці… он, власне, уже й виклала. Деяких, коли вони себе в чомусь переконали, фіг зупиниш.

Але, подумала Марта, допомогти ми спробуємо, неодмінно. Просто не варто діяти в лоб. Обережніше й делікатніше.

Поміркувала заразом щодо Елізи — і вирішила, що зі стільцем переборщила. Дядечко Нікодем не даремно зауважив: «Ні сміливості, ні вмінь». Хай би отруїти — але невже віриш, що мачуха піде, ха-ха, душити тебе подушкою? Чи, начитавшись класиків, заливати у вухо розчин цикути? Повз кімнату, в якій спить батько? Серйозно?

Але очей, ясна річ, ми з єхидни спускати не будемо! Оскільки — пироги ці яблучні, і дивна поведінка, і зустрічі з мордастим Бударою. Пильність та увага! Нехай навіть не сподівається!..

Впоравшись із прибиранням, Марта нарешті сіла за комп по-справжньому. Шукала інфу про драконів, але за годину визнала свою поразку. Себто інфи було — читати не перечитати. Про заморських драконів, про східних, про зовсім давніх, античних… А про місцевих — хіба короткі перекази, загальні слова. Наче із підручників понависмикували: «у такому-то році Тріумвірат засідав у Калиновомістков’ї й ухвалив кардинальним чином змінити політику держави, замість людожерської концепції “малої жертви” запроваджено нову, яка полягає у гуманному використанні людських ресурсів»; «разом із тим безкомпромісному винищенню підлягали всі так звані цингани: волоцюги, що приносили із собою не лише цингу, але й інші небезпечні захворювання»; «що ж до переселенців, то їхній статус безпосередньо залежав від користі, яку вони приносили (чи у перспективі могли принести) суспільству, яке їх приймало».