Над Шпрее клубочаться хмари

Під час коротких приїздів додому Йозеф, що за фамільною традицією пішов по військовій лінії, все дошкульніше відчував занепад рідного гнізда. Хоч тут і досі панувала лискуча чистота і вранці, вдень і ввечері родина збиралася за добре сервірованим столом, — їжа стала зовсім простою і мало чим відрізнялася від тієї, що подавалась на «чорній» половині, де містилися доїжджі і нечисленна челядь. Відповідно раз у раз зменшувалися і суми, що їх батько надсилав Йозефові для того, щоб той відчував себе на рівній нозі з іншими офіцерами. З грішми було сутужно. Молодий Кронне мусив обмежувати себе в усьому, шити одяг у другорядних кравців з поганенького матеріалу в той час, як його товариші красувалися в мундирах з тонкого сукна, відвідували театри, ресторани, казино, надсилали дамам свого серця розкішні букети і всілякі ювелірні дрібнички. Йозеф любив і водночас зневажав батька, вважав його невдахою, людиною, яка заради своїх примх знехтувала інтересами родини, всього роду фон Кронне, колись багатого і славного. Як добре, що діти самого Йозефа ніколи не зазнають принижень, пережитих ним замолоду!

По груди занурившись у теплу зеленкувату воду, Йозеф фон Кронне, він же Нунке, думками полинув у свою затишну берлінську квартиру, де все свідчило про сталий достаток, який не впадає в очі, не б’є на дешевий ефект, а переконливо промовляє про добробут, не той, що досягається скороминучим успіхом, а всталений, забезпечений солідним вкладом у банк. Батькові коні так і не вибилися в фаворити, а от кінь, на якого поставив Йозеф, виніс його з безвісті провінціального існування на рівний шлях, що невпинно йде вгору! Так, діти Йозефа не бідуватимуть, як замолоду бідував він сам… Які вони стали, Гертруда і Ганс? Знов і знов спадає Нунке на думку, що він зовсім не знає власних дітей. Та й Берта невпізнанно змінилася. Її листи стають дедалі коротшими, по-суті, зводяться до короткого звіту про те, як почувають і як поводять себе Ганс і Гертруда. Про себе вона майже не пише, навіть не докоряє йому за тривалу відсутність.

Літепло проймає тіло солодкою знемогою. Він уявляє Берту такою, як бачив її у перші дні кохання. Трохи пасивною, зате цілком покірною всім його вимогам вибагливого мужчини. Власне, це навіть добре, що пристрасть не туманила їй розуму. Такі жінки ніколи не переступлять межі подружнього обов’язку, бо поривання невдоволеної плоті в них приглушуються материнськими інстинктами.