Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Нунке у думках пестить тіло Берти, пробуджує до життя її приспані, глибоко сховані поривання. Після такої перерви з неї буде добра коханка. Бони зможуть повторити свій медовий місяць, до речі, проведений тут, в Італії. Якби не обмаль часу, можна було б викликати її сюди…
Вода у ванні прохолола. Нунке довго розтирається шорстким рушником. У чудовому настрої виходить з туалету, насвистуючи пісеньку з репертуару Артура Шредера. При згадці, як вдало з його ансамблем було відправлено до Росії партію контрабандних пластинок, він задоволено посміхається. Що не кажіть, а цю операцію Шульц провів на «відмінно».
З хвилини на хвилину має прийти Фред, як вони умовились дорогою з аеродрому. А поки можна проглянути газети. Неквапливим рухом Нунке бере верхню з пачки, купленої в вестибюлі готелю. Дебати! Знов у них дебати і назріваюча криза уряду. Нудьгуючим поглядом Нунке вихоплює то той, то той абзац. Боже мій, яка пишнота стилю! Промови раз у раз перериваються вигуками з місць, свистом, бурхливими оплесками, знову свистом. Божевільня, справжня божевільня! Ось-ось депутати зчепляться вже не в словесному турнірі, а вдадуться до таких вагомих аргументів, як кулаки. А чим усе скінчиться? Нічим. Зніметься вгору ще одна мильна бульбашка, мить якусь виграватиме райдужними барвами і… лусне. Лусне, не полишивши по собі й сліду. Бо доля країн, цілого світу вирішуються тепер не на засіданнях парламентів, а за лаштунками, що б не являли собою виставлені на загальний показ декорації.
Перегорнувши газетну сторінку, Нунке витяг з дерев’яної скриньки оперезану червоною етикеткою сигару, старанно обрізав її кінчик, натиснув на кришку запальнички. Кришка механічно відскочила, спалахнув язичок полум’я. Та Нунке не встиг припалити — рука його застигла, щосили стиснувши запальничку, а очі буквально прикипіли до великого, на дві колонки фото. Вайс! Безумовно, це обличчя Вайса. Мертве обличчя.
Жбурнувши на стіл сигару й впустивши запальничку додолу, Нунке з нетерплячим поспіхом поглинав рядки репортажу, не зупиняючись на подробицях, не вникаючи в суть написаного, відшукуючи лише ім’я забитого, натяк на його національну приналежність. Нічого! Здається, нічого, усюди він фігурує як «невідомий».
Може, він помилився, може, то зовсім не Вайс, а хтось інший, разюче на нього схожий? Чому, справді, Вайс опинився на півночі Італії?
З хвилину Нунке сидів нерухомо, збираючись з думками, потім знову присунув до себе газету. Тепер він читав поволі, почавши від заголовка й підзаголовків, вдумливо зважуючи зміст кожного рядка.
Над репортажем, розверстаним на три колонки, великими літерами набрана шапка:
«Таємниче вбивство. Привиди знов блукають навколо вілли Кларетти. Вбивців затримано, але хто вбитий? Громадськість запитує: де архіви дуче?»
Далі йшов текст з вмонтованими в нього кількома фото. На першому, вузькому і довгастому, зображено труп на місці злочину. Вбитий лежав обличчям до землі, трохи підібгавши коліна, з неприродно витягнутою вбік рукою, яка чи то чіплялася за траву, чи то щось затискувала. На двоколонному фото крупним планом було зафіксовано лише обличчя вбитого — очевидно, для впізнання. У трьох овалах, розташованих один під одним, містилися невеличкі портрети молодиків, затриманих за підозрою в убивстві. Паоло Петруччіо, Ернесто Скарпа, П’єтро Корві.
Репортаж розпочинався в ліричних тонах. Його автор змальовував казкові красоти озера Комо, непорушний спокій гір, самою природою поставлених на сторожі цього ідилічного куточка, величність темного зоряного неба, що мільярдами очей дивилось на сплячу землю і, мабуть, бачило всі акти трагедії, що розігралася в садку самотньої вілли покійної Кларетти Петаччі. Далі тон розповіді різко змінювався, ставав динамічним. Кілька жителів Донго, які з різних причин цієї ночі лягли після дванадцятої, схопилися з ліжка, зачувши звук пострілу, що долинув з вілли. За звичайних обставин це, можливо, і не привернуло такої пильної уваги, та жителів містечка вже давно гнітило передчуття — на віллі неодмінно має статися щось лихе. Надто вже багато підозрілих людей крутилося біля цієї спустілої оселі. Нічної пори ніхто з тих, хто почув постріл, не наважився кинутись до місця пригоди. Та ледве задніло, жителі містечка, збившись у невеличкі групи, вервечкою потягнулись у бік вілли. Те, що вони тут побачили, заглянувши поверх огорожі, настільки всіх вразило, що ніхто не наважився зайти в садок. На щастя для поліції, яка негайно прибула на місце події.