Над Шпрее клубочаться хмари

Виграш у часі був на руку Григорію. Треба сподіватись, він зуміє зв’язатися з своїми і одержати відповідні інструкції.

— Ваша пропозиція мене зацікавила, але зараз я справді не можу дати відповіді. Ви маєте рацію, такі речі не вирішуються зопалу. Якщо я прийду до висновку, що все сказане вами доцільне для мене і для Німеччини, ми продовжимо нашу розмову.

— Ол райт! Тож вип’ємо за нашу попередню домовленість і забудьмо про справи! Тепер можна повернутись і до дівчат. Я, признатися, не від того, щоб ближче познайомитися з якоюсь чорнявочкою.

— На жаль, я незабаром мушу вас залишити — у мене ділове побачення.

— Туди к бісу! Так добре почали вечір — і маєш! А не можна відкласти вашу зустріч?

Григорій вагався. Побачитись з Рамоні він встигне й пізніше, а американець вже добре хильнув, може й прохопиться чимсь цікавим.

— Не знаю, як бути… В усякому разі, треба принаймні подзвонити — висунути переконливу причину.

— Пусте! Пошліться на погане самопочуття. Або просто скажіть, що трохи перебрали і вас верне від усяких там справ. Справжній мужчина зрозуміє…

Григорій підвівся і попрямував до вестибюля. Тут біля таксофону копирсався якийсь парубійко в синій уніформі з блискавками на емблемах.

— Мені вкрай необхідно подзвонити, — звернувся Григорій до швейцара. — У вас є ще один телефон?

— Синьйор може подзвонити по службовому. Будь ласка, ось тут. — Вклонившись, швейцар послужливо прочинив двері в коридор. — Даруйте, тут погане освітлення і не зовсім затишно, але апарат справний.

У досить брудний коридор з застояним запахом косметики виходило кілька дверей. Неважко було зрозуміти, що вели вони в прибиральні артисток. Григорій зняв трубку телефону, — він висів одразу за дверима, — набрав потрібний номер. Короткі гудки сповістили, що номер абонента зайнятий. Почекавши з хвилину, Гончаренко знову крутнув диск, та встиг набрати лише першу цифру. Двері однієї з прибиралень розчинилися і до коридору прожогом вибігла дівчина в розхристаному халатику, з розкуйовдженим волоссям. Тієї ж миті високий чоловік одним стрибком наздогнав її, схопив за руку і потягнув назад у кімнату.

— Пустіть… негайно пустіть… — відпиралась дівчина, чіпляючись однією рукою за одвірок. Вона не наважувалась кричати, очевидно, боячись прилюдного скандалу; її переслідувач це розумів і з цього користався. У запалі боротьби обоє, мабуть, не помітили самотньої постаті, що стовбичила в дальньому кінці коридору біля телефону.

Григорій і сам незчувся, як подолав цю відстань.

— Негайно ж відпустіть жінку, мерзотнику! Ну! — Рука щосили шарпнула незнайомця за плече.

Той отетеріло кліпнув повіками, не розуміючи, що саме сталося, та, вздрівши перед собою постать мало не вдвоє меншу, ніж його власна, вибухнув брудною лайкою, ліктем штовхнув Григорія в груди, водночас заломивши руку дівчини за спину. Бідолашна зойкнула від болю, не в силі більше опиратись, і незнайомий уже затягнув її на поріг прочинених дверей. Перший удар лівою рукою в сонячне сплетіння зігнув нападника навпіл. Неспроможний випростатися, він так і стояв зігнувшись, з виряченими очима, судорожно хапаючи ротом повітря, наче викинута на берег риба. Другий удар правицею в підборіддя відкинув його до стіни. Падаючи, він стукнувся головою об одвірок, тіло відразу обм’якло.