Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
Так з'явилася перша гумореска Степана Олійника — «Без лишнього».
ДЕ ТОЙ МАЦЕПУРА?
З 1953 року Степан Олійник почав постійно співробітничати в газеті «Правда».
— А було це так,— розповідав поет.— Якось дзвонить мені додому завідуючий відділом фейлетонів газети «Правда» С. Нариньяні.
— Степане Івановичу,— говорить він,— ми читаємо ваші чудові твори в «Перці», «Крокодиле», в республіканських газетах. А чому ви нічого не пишете нам, у «Правду»?
— Не знаю,— відповідаю.— Можливо, для «Правди» це не підходить. Можливо, дрібно чи вузько...
— А ви пишіть і надсилайте.
— Спасибі,— дякую.— Писатиму.
А що ж його написати? І згадалася тема, яка вже давно непокоїла мене. Напишу, думаю, про такого незамінимого, а насправді нікудишнього працівника районного чи обласного масштабу, якого «перекидають» з однієї високої посади на іншу тільки тому, що він потрапив у номенклатуру. Написав і десь за тиждень з'явився мій «Номенклатурний Мацепура» в «Правде», в перекладі Бориса Палійчука. На другий день телефонний дзвінок.
— Вас турбують з прокуратури. Скажіть, будь ласка, це ваш фейлетон в «Правде»?
— Мій.
— Просимо вас дати адресу Мацепури... Ми повинні реагувати... А у фейлетоні адреси не вказано...
— Це узагальнений тип, образ,— відповідаю.— Такі конкретні Мацепури є в кожному районі.
— Тип?! Ну добре,— сказав працівник правосуддя.— Ми так і запишемо.
ЩО ЗРОБИЛА РИМА
Якось у «Перці» Степан Олійник надрукував віршовану гумореску «В клубі». В ній йшлося про дуже погану роботу кінопересувки, про те, що під час сеансів плівка щоразу рвалася. Це набридало кіномеханіку, і він розповідав глядачам зміст наступних частин.
Працюючи над гуморескою, автор до слова «громадяни» підібрав риму «Роксоляни», тобто назву села, де все це нібито відбувалось. Можливо, гуморист чув десь про це село, та швидше він його вигадав, так само як і зміст твору.
Тижнів за два після опублікування гуморески до редакції «Перця» надійшов лист з Одеського обласного відділу кінофікації: «Після надрукування у Вашому журналі критичного виступу Степана Олійника обласний відділ кінофікації послав у село Роксоляни Овідіопольського району комісію. Перевіркою на місці встановлено, що вказані в матеріалі факти мали місце...»
Далі вказувалося, що трест кінофікації вирішив поставити в селі Роксоляни стаціонарну кіноустановку.
Ось яку добру справу зробила рима!
СВОЯ ДРУЖИНА І ДЕРЖАВНА МАШИНА
А то був ще такий випадок.
У газеті «Радянська Україна» Степан Олійник надрукував гумореску «Дорога дама». В цій сатирі висміювались ті дорогі для держави дами, які щоденно роз'їжджають на службових машинах своїх чоловіків, відповідальних працівників: на базар, у магазини, до подруги в гості і т. п.
І от якось кореспондент «Радянської України» надіслав Степану Івановичу виписку із стенограми. Виступаючи на обласній партійній конференції, працівник одного міськкому сказав делегатам: «Закінчуючи, товариші, свій виступ, я хочу в порядку самокритики визнати, що мене цілком справедливо покритикувала «Радянська Україна» у вірші «Дорога дама» за те, що дружина моя використовувала машину для особистих потреб...»
А. С. Малишко
1912—1970
ДАРУНОК МУЗИ
1930 року Андрій Малишко, залишивши київський мед-технікум, перейшов до Інституту народної освіти. Однокурсники знали, що Андрій пише вірші, та не надавали цьому особливого значення.
Одного разу він повернувся в гуртожиток з пакунками харчів:
— Давай, братва, до столу!
Товариші здивувалися — звідки в нього гроші?
— Сміливіше, друзі, не бійтеся — не крадене і не награбоване... Дарунок музи — перший гонорар.
Після скромного бенкету Малишко дістав з новенької теки два номери київського двотижневика «Молодий більшовик», де були надруковані, його вірші.
ОРДЕН
А. Малишко приїхав якось перед війною до батька у рідний Обухів з орденом на грудях. Батько довго роздивлявся нагороду, а далі підсумував:
— Ти ба! Колись за добрі вірші каторгу давали, солдатчину, а тепер — ордени.
І відтоді перемінився до професії сина.
СТРАТЕГІЯ ВІРША
Коли перші бомби впали на Київ, Андрій Малишко з багатьма письменниками зголосився іти на фронт.
Серед побратимів і товаришів по перу він мав вигляд бувалого офіцера. Стриманий, підтягнутий і суворий, він не розлучався з планшетом. В ньому зберігався великий загальний зошит, над яким він часто схилявся немов над картою.