Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
З цього й живе...
— Йому дано здоров'я, та не дано полум'я серця,— сказав про нього Островський.
ПОРАНЕНИЙ БОЄЦЬ
М. Островський запитав лікаря:
— Скільки мені ще залишилося жити?
Той трохи розгубився і дав зрозуміти, що медична етика забороняє відповідати хворим на такі запитання.
Островський наполягав:
— Я не хворий. Я — поранений боєць. Від вашої відповіді залежить, як мені розпорядитися рештою свого часу Якщо залишилося жити рік, я працюватиму десять годин на добу, якщо ж півроку — то удвічі більше. Я мушу повернути втрачене.
ЗГОРІВ ДОТЛА
Своєму другу, журналістові і письменникові С. Трегубу, Островський говорив:
— Якщо тобі зателефонують і повідомлять, що я помер, не вір доти, доки сам не прийдеш і не побачиш. Якщо ж прийдеш і побачиш, що я мертвий, не пиши, як звичайно пишуть в некрологах: «Він міг би ще жити!» Знай: якби хоч одна клітина мого організму могла жити, я б жив і боровся... Я відійду вщент розгромленим. Я покажу їй, «старій відьмі», як умирають більшовики. Під «старою відьмою» він мав на увазі смерть. І коли Островський помер, С. Трегуб написав: «Він згорів дотла і тільки тому помер».
А. П. Гайдар
1904—1941
ЧАРОДІЙ ГАЙДАР
На одній з вулиць Москви Гайдар купив з десяток повітряних куль і почав потихеньку пускати їх у повітря. Веселе видовище привернуло увагу дітей і дорослих.
Підійшов міліціонер і... запропонував пройти у відділення.
— Хто ви? — запитав дорогою.
— Чародій,— не посміхнувшись, відповів Гайдар.
— Я на службі і серйозно вас питаю.
— І я серйозно. Ось я, наприклад, можу сказати, що нас чекає у відділенні.
— Ну? — поцікавився міліціонер.
— Увійдемо ми, а черговий сидить, пише і за щоку тримається, зуби болять. Підвівши голову від паперів, він подивиться на вас і невдоволено запитає: «Ну, що у тебе, Охріменко?»
І справді, все так було, як передбачив Гайдар. Охріменко сторопів, а черговий встав з-за столу:
— Здрастуйте, товаришу Гайдар! Що сталося?
Письменник весело розповів про пригоду і, повернувшись до міліціонера, додав:
— Коли я пускав кулі, один з хлопчиків сказав: «Он постовий товариш Охріменко йде». Ось так мені стало відоме ваше прізвище. А про чергування і зубний біль я знав ще вчора від самого лейтенанта. Ми з ним давні знайомі, сусіди.
ОБ'ЯВА НА ВОРОТАХ
Коли повість Аркадія Гайдара про Тімура почала друкуватися у «Піонерській правді», письменник виїхав із Москви в Клин. Треба було відпочити. Вдома він обійшов кімнати, взяв зі столу чорнильницю, ручки, пера і вийшов на подвір'я. Чорнило вилив під огорожу, ручки і пера закопав у дворі, а на воротах вивісив об'яву: «Тут живуть мисливці і рибалки, письменники тут не живуть».
СЛАВА І ВАЛІЗА
Якось Аркадій Гайдар повертався з села Поварівки, що під Москвою, до столиці. Письменника проводжали кілька хлопчиків. Вони із задоволенням допомагали нести його простеньку, з трьома брезентовими латками валізу.
Вже на станції один хлопчик запитав:
— Аркадію Петровичу, чому ви такий уславлений, а валіза у вас так собі?
Гайдар замислився, потім відповів:
— Не журися. Гірше було б, якби валіза у мене була уславлена, а сам я — так собі.
ПАМ'ЯТЬ ГАЙДАРА
К. Паустовський згадує: «Закінчивши «Долю барабанщика», Аркадій Гайдар прийшов до мене веселий, задоволений і запитав:
— Хочеш, я прочитаю тобі повість?
Я, звичайно, дуже хотів послухати її.
— Так-от, слухай!
— Де ж рукопис? — запитав я.
— Тільки нікчемні диригенти,— повчально відповів Гайдар,— кладуть перед собою на пюпітр партитуру. Навіщо мені рукопис! Він спочиває на столі. Ти слухатимеш чи ні?
І він прочитав мені повість напам'ять, від першого до останнього рядка».
НА ВЛАСНІ ОЧІ
Немає сумніву, що про останню війну Аркадій Гайдар збирався написати нову книжку. І якби діти попросили письменника поділитися воєнними враженнями, він міг би їм розповісти, як виніс на собі пораненого комбата, як ходив у розвідку й атаку, брав «язика».
— Чи ж варто було так ризикувати собою? — запитав письменника досвідчений військовий.
І Гайдар відповів: