Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
СМОЛОСКИП І СІРНИК
У підмосковному піонерському таборі Свєтлов читав вірші про комсомольців громадянської війни. Потім дівчатка пов'язали йому червоний галстук, а енергійна піонер-вожата, подякувавши поету, голосно промовила:
— Ви і ваші вірші освітлюють новому поколінню дорогу, наче яскравий смолоскип.
Свєтлов скромно відповів:
— Дорогі діти!. Ваша вожата — хороша людина. Вона порівняла мої вірші зі смолоскипом. Мені здається, це надто пишно. Мене влаштовує скромніша роль — я згоден бути звичайним сірником, яким можна розпалити піонерське вогнище!
ПРО ГАРНИЙ РЯДОК
Якось у товаристві М. Свєтлов читав свої вірші. Його попросили повторити якийсь рядок.
— Не треба,— відповів Свєтлов.— Гарний рядок одразу запам'ятовується. Отже, над цим ще треба попрацювати.
Гафур Гулям
1903—1966
«НАЩАДОК БАБУРА»
Гафур Гулям був веселим оповідачем, любив вигадувати. Показуючи якось знайомому письменникові невеличкий кинджал, він сказав, що це кинджал Бабура.
Бабур, відомий узбецький поет, засновник династії правителів, жив у XVI ст.
Письменник вдав, ніби повірив вигадці Гафура, і по-діловому запитав:
— Яким чином потрапив кинджал до тебе?
— Цей кинджал — надбання нашої родини. Адже я нащадок Бабура.
— Отже, в твоїх жилах тече царська кров? Але ж ти писав, що походиш з рабів і недарма твоє прізвище — Гулям, що означає «раб».
Тоді Гафур засміявся і з лукавою радістю в очах сказав:
— Це я так писав, щоб критики до мене доброзичливіше ставилися.
РОЗПИШІТЬСЯ НА «ПОДАРУНКАХ»
Під час війни група узбецьких письменників і артистів поїхала з подарунками від своєї республіки на фронт.
На передовій дали святковий першотравневий концерт. Виступали на імпровізованій сцені — на кузові машини, яку задрапірували.
Поети читали вірші. Артисти співали й танцювали. В першому ряду сидів командир і чомусь весь час посміхався. Після концерту Гафур Гулям підійшов до нього і запитав:
— Що смішило вас?
Командир візьми та й відкинь драпіровку машини. Виявилося — борти були підперті мінами. Танцювали на мінах! Артистам стало не по собі. А командир дав їм крейду:
— Розпишіться на мінах! Від вашого імені пошлемо «подарунок» фашистам!
М. О. Островський
1904—1936
«Я ЗАЛИШИВ СТАРУ НАЗВУ»
Коли роман «Як гартувалася сталь» вже був у видавництві, видавці засумнівалися: чи не подумає читач, що це підручник для металургів, і книжка не розійдеться.
Захвилювався і Островський. Наприкінці березня 1932 року він в одному з листів писав:
«Назва роману, мабуть, буде змінена».
Та згодом бадьорі рядки. «Ні, цього робити не можна. В цій назві — смисл роману. Я до неї прикипів. Хай же вона залишиться».
І 4 квітня Островський вирішив остаточно: «В редакції книжку хотіли назвати «Павло Корчагін», та я наполіг на старій назві».
25 ТИСЯЧ БАГНЕТІВ
Один із друзів М. Островського Л. Берсенєв згадує: «Важко передати словами радість і щастя автора, який так довго чекав цієї книжки. Микола Олексійович ніжно погладив обкладинку, довго намагався навпомацки визначити малюнок на ній. Пальці його зупинилися, і він запитав:
— Що це, багнет?
Так, це був блискучий срібний багнет, який перетинав навскіс сталевий фон коленкорової палітурки.
— Послухай, Лев, адже це той самий багнет, про який писав наш друг Павло Корчагін братові Артему. Адже це мій багнет, моя зброя...»
Тоді книжка вийшла тиражем 25 тисяч. Коли Островському сказали про це, він радісно вигукнув: «25 тисяч! Це ж двадцять п'ять тисяч нових багнетів вступили в бій! Адже це ціла дивізія, ні, цілий корпус. Новий свіжий корпус борців за соціалізм!..»
ТРЕБА ВСТИГНУТИ
— Який у вас робочий день? — запитали М. Островського.
— Я диктую по десять-дванадцять годин щодня. Раніше писав від руки, а потім за допомогою особливого транспаранта. Так було створено роман «Як гартувалася сталь». А зараз у мене є секретарка, і я диктую їй.
— Але ж і диктувати десять чи дванадцять годин — це забагато.
— Я мушу поспішати. Мені стільки треба встигнути...
ПОЛУМ'Я СЕРЦЯ
Якось М. Островський запитав, що нового написав письменник Н. Друзі відповіли, що цей письменник вже давно нічого не пише, хоч здоров я йому не бракує, і займається лише тим, що виступає перед аудиторією з читанням уривків давно виданої книжки.