Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
В ЧОМУ ЩАСТЯ?
У присутності Галана зайшла мова про щастя. Один з товаришів говорив:
— Люди шукають щастя. Одні прагнуть здобути його в сяйві слави, інші — в розкошах, багатстві, треті — в чарах кохання. В чому ви вбачаєте своє? — запитали Галана.
Письменник відповів не замислюючись:
— У двобої з мерзотою та в надії на перемогу.
Ю. І. Яновський
1902—1954
ВДЯЧНИЙ СЛУХАЧ
Письменники інколи заздрили Юрію Яновському, що він завжди знаходив оповідачів, які хотіли «сповідатися», і життєвий матеріал сам припливав до його рук.
— Який ви знаєте «секрет»? — питали його.— Чого вам усі так охоче розповідають про себе?
— Немає ніяких секретів,— серйозно відповідав Юрій Іванович,— просто я уважно їх слухаю і ніколи не перебиваю. А то почне той, хто слухає, виявляти своє співчуття «охами» та «ахами» та й відіб'є в оповідача охоту до кінця виговоритися. А для нього це головне...
НАЧЕ ВОЇН
Роман «Вершники» був особливо дорогий Яновському. І надто дорогим став пізніше, в роки війни. Він мав нагоду пересвідчитися, що його книжка теж воювала на фронті і полита кров ю бійця Андрія Ткача, який загинув смертю героя.
Одержавши це видання, пробите кулями, Юрій Іванович заплакав. А потім сказав:
— Власне, тільки зараз по-справжньому зрозумів, що я — письменник.
Назим Хікмет
1902—1963
ХІКМЕТ І ГАЗЕТИ
Свій робочий день Хікмет розпочинав завжди з перегляду газет. Зранку він йшов на вулицю до кіосків за новинами. Повернувшись, знову лягав і читав. Прочитані газети скидав на підлогу.
Якось у Парижі прибиральниця готелю, зайшовши до нього в номер і побачивши газетну стихію, сказала потім його дружині:
— Мадам, я здогадалась: ваш чоловік — спеціаліст з реклами.
АНТРАКТИ
Після постановки своєї п'єси «Легенда про кохання» Назим Хікмет відчув відразу до антрактів.
— Що роблять під час антрактів? — говорив він.— Ходять в буфет, жінки демонструють свої туалети, чоловіки теревенять і розглядають жінок. Ці антракти крадуть у мене, драматурга, півгодини. А скільки я міг би сказати за цей час глядачам!
ХВИЛЮЮТЬСЯ УСІ...
Назим Хікмет, дізнавшись, як хвилюється Пікассо, коли до нього приходить хто-небудь із друзів оглянути нові роботи, вигукнув:
— Ось, він справжній художник, а не ідол, якого з нього роблять! До Пікассо прийшов товариш, такий же художник, і він хвилюється, чи сподобається його робота. Ми інколи можемо обманути читачів, глядачів, вплинувши на їхню думку своїм авторитетом, різними фокусами, але один одного — ніколи.
«Я — ПОЕТ»
Назим Хікмет завжди дивувався, коли молоді літератори при знайомстві називали себе: «Я — поет такий-то». Назим дивився на них з відвертою іронією, а потім говорив:
— Я протягом усього життя пишу вірші, інколи навіть непогані, але не смію сказати про себе: я — поет. У нас на Сході назватися поетом однаково, що сказати: «Я хороша людина».
М. А. Свєтлов
1903—1964
ХВИЛИНИ І ЖИТТЯ
1935 року ленінградський кінорежисер Семен Тимошенко приїхав до Михайла Свєтлова і попросив його до фільму «Три товариші» написати пісню про Каховку часів громадянської війни.
Втомлений з дороги режисер заснув, а поет роздумував про Каховку. В цьому місті він не був, але його молодість пройшла на Україні. Згадав палаючу Україну, своїх товаришів.
Через якийсь час Свєтлов розбудив Тимошенка. Сонним голосом той запитав поета:
— Як же це так у тебе швидко вийшло, Михайле? Адже минуло тільки сорок хвилин!
Свєтлов відповів:
— Ти погано рахуєш. Минуло сорок хвилин плюс моє життя.
КРИТИК З НОЖЕМ
Письменники на зборах обговорювали п'єсу, яку напередодні розкритикували в газеті. Доповідав критик, відомий своїм агресивним характером. Свєтлов сумно зауважив:
— Знаєте, кого мені нагадує наш доповідач? Це той сусід, якого кличуть, коли потрібно зарізати курку.
НЕ ЦЕРЕМОНЬТЕСЬ!
З молодими поетами Свєтлов підтримував доброзичливі стосунки. Вони це відчували і цінували. Та ось один молодий поет звернувся до Свєтлова: «Михайле!»
— Чого ви зі мною церемонитесь,— перебив його Свєтлов.— Звіть мене просто Михайлом Аркадійовичем.