Твори в 4-х томах. Том 2

Другий слідопит, письменний, ще раз показав свою освіченість— надряпав гострим сучком на чорній шкірі ноги своє ім'я — Абдулла.

У мене це захвату не викликало, а М'Кола дивився на те слово без ніяких почуттів. Трохи згодом слідопит стер літери.

Я востаннє спробував прицілитись у присмерку, але побачив, що то марна справа, навіть якщо широко розсунути гілки.

М'Кола спостерігав за мною.

— Нічого не вийде, — сказав я.

— Атож, — погодився він мовою суахілі.— Вертаємо до табору?

— Так.

Ми повставали, повилазили із засідки й пішли між дерев до шляху, розминаючи ногами зашкарублий пісок, навпомацки просуваючись у кущах, пригинаючись під гіллям. Наш автомобіль стояв за милю звідти. Коли ми підійшли ближче, Камау, наш водій, ввімкнув фари.

Автомашина зіпсувала нам усе. Того полудня ми залишили стій автомобіль на дорозі і обережно підкралися до солонцю. Напередодні пройшов невеликий дощ, який, проте, не залив солонцю — звичайнісінької галявини з клаптем голої, поритої глибокими круглими борознами землі, подовбаної виїмками скраю — де тварини лизали солону грязюку. Ми побачили тут свіжі й довгасті серцевидні сліди чотирьох досить великих самців куду [54], що навідувалися на сіль минулої ночі, та чимало свіжіших і дрібніших слідів, теж куду. Побував тут і носоріг, який, судячи по слідах та розтоптаній купці посліду, приходив сюди щоночі. Засідку ми влаштували на відстані лету стріли від солонцю; сиділи, відхилившись назад, високо піднявши коліна та пригнувши голови в цій повній попелу й сміття ямі, коли крізь сухе листя я зненацька помітив, як із заростів на галявину з солонцем вийшов невеликий самець куду; він застиг, вигнувши могутню шию, сірий і гарний, кручені роги чітко вирізнялись проти Сонця, а я тим часом прицілився йому в груди, але не стріляв, щоб не наполохати більших самців, котрі напевно мали смерком надійти сюди. Куду зачув шум мотора раніше від нас і помчав між дерева, та й інша звірина, що прямувала до солонцю через кущі по рівнині або спускалась із порослих лісом пагорбів, миттю позастигала на те несамовите гурчання й брязкіт. Вони напевно прийдуть потім, у темряві, але то вже не полювання.

А тепер ми їхали піщаною дорогою, і світло фар вихоплювало з пітьми очі нічних птахів, що вперто сиділи, припавши до землі; лише коли машина мало не наїжджала на них, вони наполохано злітали; їхали повз багаття подорожніх, які завидна рухалися цією дорогою на захід, далі від голодного краю, куди лежав наш шлях; я сидів, поставивши приклад рушниці на носок черевика, цівка лежала в згині лівої руки і, затиснувши фляжку між коліньми, відкручував ковпачок, потім влив із фляжки віскі в бляшаний кухоль і в темряві простяг його через плече М'Ко-лі, щоб долив туди води з фляги; і після першого ковтка за день, найсмачнішого ковтка з усіх, я сидів і дивився на густі темні зарості обабіч, підставляв обличчя прохолодному нічному вітерцеві, вдихав такі приємні пахощі Африки й почував себе цілком щасливим.