Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Далі путівець повертає ліворуч і йде узлісся^' нагору, а ти вступаєш у бір, на широку глинясту просіку, завжди прохолодну під шапками дерев, — таку широку її зробили для того, щоб витягати з лісу ялинову кору, яку обдирали індіанці. Кору складали у великі довгі стоси й накривали, мов хатки, тією ж таки корою, а облуплені колоди, величезні й жовті, залишалися там, де зрубано дерева. їх так і кидали гнити в лісі, навіть не обрубували й не палили верховіття. Чинбарні в Бойн-Сіті була потрібна сама кора, і взимку її тягли волоком по кризі через озеро, а лісу з кожним роком меншало, зате більшало голих, випалених сонцем та порослих бур'яном порубів.
Але тоді лісу було ще багато, незайманого лісу з високими рівними стовбурами аж ген до гілля, де ноги м'яко ступали по чистій рудій глиці, що встеляла нічим не порослу землю, і де навіть у найгарячіші дні був холодок, — і вони троє сиділи, прихилившись до грубезного, у два людських зрости завширшки, стовбура, легенький вітрець шелестів у високих верхівках дерев,
прохолодне проміння вкривало землю- світляними острівцями, і Біллі сказав:
— Хочеш іще раз лягти з Труді?
— Труді, ти хочеш?
— Еге.
— То ходімо.
— Ні, тут.
— Але ж Біллі…
— А що нам Біллі. Він мій брат.
Потім вони сиділи, всі троє, дослухаючись, чи не обізветься чорна білка, що ховалася десь у верховітті. Чекали, щоб вона подала голос: тоді хвіст її сіпнеться і, вгледівши найменший порух, Нік туди вистрелить. Батько давав йому лише три набої на день. Рушниця в Ніка була одноствольна, двадцятого калібру, з дуже довгим стволом.
— От стерво — і не ворухнеться, — мовив Біллі.
— А ти стрельни, Нікі. Сполохай її. Побачимо, як вона скочить. Тоді ще стрельнеш, — сказала Труді. Як на неї, то була довга промова.
— У мене тільки два набої,— відказав Нік.
— От стерво, — повторив Біллі.
Вони сиділи, прихилившись до дерева, і мовчали. Ніка поймало відчуття полегкості й щастя.
— Едді каже, що прийде якось уночі спати з твоєю сестрою Дороті.
— Що?
— Він таке каже.
Труді кивнула головою.
— Він тільки про те й думає,— підтвердила вона.
Едді був їх старший зведений брат. Він мав сімнадцять років.
— Нехай Едді Джілбі тільки поткнеться вночі й хоч би заговорить до Дороті — то знаєш, що я йому зроблю? Уб'ю, отак, — Нік звів курок і, майже не цілячись, потягнув до себе язичка, Щоб пробити в голові.або череві того паскудного покруча Едді Джілбі діру завбільшки з добрячий кулак. — Отак. Отак і вб'ю.
— То- краще йому не приходити, — сказала Труді. Вона засунула руку Нікові в кишеню.
— Краще хай стережеться, — погодився й Біллі.
. — Він великий хвалько. — Труді нишпорила рукою в Ніковій 'Кишені.— Але ти не вбивай його. Матимеш багато лиха.
— Отак і вб'ю, — повторив Нік.
Едді Джілбі лежав на землі, і груди його були геть розтрощені пострілом. Нік гордовито наступив на нього ногою.
— Я здеру з нього скальп, — промовив він радісно.
— Не треба, — сказала Труді.— Це погано.
— Здеру скальп і пошлю його матері.
— Його мати померла, — сказала Труді.— Не вбивай його, Нікі. Не вбивай, ну задля мене.
— А коли здеру скальп, викину тіло собакам.
Біллі зовсім занепав духом.
— Хай добре стережеться, — мовив він похмуро.
— І вони роздеруть його на шматки, — сказав Нік, потішений цим видовищем.
Потім, здерши скальп з того покруча й відступника і незворушно спостерігаючи, як собаки шматують його тіло, він раптом беркицьнув назад до стовбура дерева — Труді повалила його, душила й кричала: