Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Ми цілими днями полювали на чорних білок, — сказав він. — Батько давав мені лише по три набої на день. Казав, що так з мене буде справжній мисливець. Нема чого стріляти аби стріляти. Я ходив у ліс з одним хлопцем, Біллі Джілбі, та його сестрою, Труді. Так ми полювали мало не кожного дня ціле літо.
— Дивні імена, як на індіанців.
— Еге ж, дивні,— погодився Нік.
— Ну, а які вони, самі були?
. — Вони були оджибвеї,— сказав Нік. — Дуже гарні індіанці.
— Ну, а як тобі з ними було?
— Це важко розказати, — відповів Нік Адамс.
Хіба ж розкажеш, що так гарно, як з нею, першою, тобі ні з ким більше не було; хіба оповіси про ті округлі смугляві стегна, плаский живіт, маленькі тверді перса, руки, що так міцно обіймали, бистрий спраглий язик, імлисті очі, приємний смак рота, а потім — оте неподатливе, туге, солодке, вільготне, любе, пругке, болісне, повне, безмірне, доконечне, нескінченне, без рсінця-краю, і раптом — кінець: злинув великий птах, немов пугач у сутіні, тільки в лісі білий день і на живіт тобі поналипала глиця. Отак, бувало, йдеш на те місце, де жили індіанці, і вже нюхом його чуєш, і ні порожні пляшки від зілля, ні мухи, що дзижчать довкола, не можуть забити духу запашних трав, диму та ще одного, схожого на дух щойно вичиненої кунячої шкурки. Цього не відберуть ніякі анекдоти про індіанців, ні їхні старі баби. Ані нудотний солодкуватий запах, що завжди від них ішов. Ані те, що вони зрештою вчиняли. Річ не в тім, як вони кінчали. Вони всі кінчали однаково. Як на той час — добре. Тепер — ні.
А щодо того іншого… Коли ти вбив на льоту одного птаха, то вважай, що вбив усіх летючих птахів, які є. Хоч усі вони різні й літають по-різному, відчуття завжди однакове, і останній птах так само любий, як і перший. Цим він завдячував батькові.
— Може, тобі б вони й не сподобалися, — сказав він хлопчикові.— Але я думаю, що сподобалися б.
— І дідусь жив з індіанцями, коли був маленький?
— Так. Коли я питав його, які вони були, він казав, що мав серед них багато друзів.
— А я колись житиму з ними?
— Не знаю, — відказав Нік. — Це вже як сам схочеш.
— А коли я матиму рушницю й сам ходитиму полювати?
— У дванадцять років, якщо будеш обережний.
— От якби мені вже тепер було дванадцять!
— Буде, й незчуєшся.
— А який був дідусь? Я його зовсім не пам'ятаю, пригадую тільки, що коли мене привезли з Франції, він подарував мені духову рушницю й американський прапорець. Який він був?
— Так просто про нього не розкажеш. Він мав напрочуд гострі очі, був добрий мисливець і рибалка.
— Кращий за тебе?
— Стріляв він так, що куди мені, та й батько його бив птахів не гірше.
— Іду в заклад, що не краще, ніж ти.
— А таки краще. Він стріляв дуже швидко й несхибно. Ніхто більше так не вмів. А от як я стріляв, він завжди сердився.
— Чого ми не поїдемо помолитися на дідусеву могилку?
— Ми живемо в зовсім іншому місці. Звідси туди далеко.
— От у Франції не було б далеко. У Франції ми б поїхали. Треба ж мені помолитися на дідусевій могилці.
— Колись поїдемо.
— А як і ти помреш, я не хочу жити так далеко, щоб ніколи не помолитися на твоїй могилці.
— Та якось це влаштуємо.
— А не можна, щоб нас усіх поховали десь у зручному місці? Нехай би нас поховали у Франції. Ото було б добре.
— Я не хочу, щоб мене ховали у Франції,— сказав Нік.
— Ну, тоді треба пошукати якогось зручного місця в Америці. А чи не можна б поховати всіх на нашому ранчо?
— Непогана думка.
— Тоді б я міг по дорозі на ранчо спинятися й молитися на дідусевій могилці.
— Ти страшенно розважливий хлопчина.
— Але ж погано, що я ніколи навіть не був на його могилці.
— Доведеться поїхати, — сказав Нік. — Таки доведеться.
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
1935
Переклав Петро Соколовський
Філіпові, Чарлзу та Саллі присвячую
АВТОРОВА ПЕРЕДМОВА
На відміну від того як це буває в багатьох романах, кожен з описаних тут образів чи випадків вигаданий. Якщо комусь із читачів видасться, що коханню в цій книжці не приділено достатньої уваги, то нехай він чи вона введуть сюди любовну інтригу на свій смак. Автор намагався написати ділком правдиву книжку і подивитися, чи може правдивий опис країни та подій, які там відбувалися протягом одного місяця, позмагатися з творчою вигадкою.
Частина перша
ПОЛЮВАННЯ ТА РОЗМОВИ