Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
Як же все сталося? Що змусило його зрадити друга? Страх перед розплатою за спільні «прогрішіння»? Так, з-поміж інших причин був і страх, що відкриються імена авторів памфлета. Та не тільки це. У хвилину тверезих роздумів Біанкур зрозумів, що йому глибоко байдуже, прочитає народ правду про пані Помпадур чи ні. Азарт, що його охопив, коли він сам уперше запропонував Фірменові видрукувати брошуру в Англії, звітрився. Адже він гадав, що книжка принесе великі доходи, що потім буде привільно жити, не лічити копійки, не канючити їх щоразу в батьків.
Якщо пригадати зорю його дружби з Фірменом, то слід визнати, поклавши руку на серце, що в глибині душі він завжди трохи заздрив цьому щасливчику. Їх звела колись і зблизила любов до книг. Книголюбом Робер залишився на все життя. Обоє були молоді, життєрадісні, обоє почували себе щасливими. Фірмен не мав ні копійки за душею. Роберові батьки, хоч і не були багатими, мали середній достаток. Фірмен мав добрі успіхи в навчанні. Роберові наука давалася важко. Удача супроводжувала Фірмена в усьому, щастя завжди усміхалося йому. Робер полював за багатою нареченою і для цього вдавався до всіляких хитрощів. А фірмена красуня Ежені покохала на все життя. «Фірмену завжди в усьому таланить. Ось і Ежені готова піти за ним хоч на край світу. Але я краще знаю життя. Я доведу Фірмену, що жодна жінка не встоїть перед золотом!» І він почав залицятися до Ежені. Та красуня лише сміялася з нього. Тим часом Робер не на жарт закохався у Фірменову наречену. Тепер він зненавидів свого друга.
Як навмисне, Фірмен сповістив його: «Поліція натрапила на наш слід. Треба придумати, куди заховати паки видрукуваних брошур. Тільки не в Ежені. Жодна волосина не повинна впасти з її голови. Ти знаєш, що королівські посіпаки не милують ні жінок, ні дітей. Нам же з тобою загрожує Бастілія».
Бастілія! При цьому слові жах охопив Робера. Уночі він прокидався, вкритий холодним потом, не вірив, що лежить на власній постелі у власній кімнаті, а не на солом'яному ложі в тюремній камері. Вдень від кожного шереху він тремтів, йому здавалося, що за ним прийшли. «Пропади все пропадом! Що мені король, пані Помападур, Фірмен? Я хочу жити й вибуваю з гри поки ще не пізно!..» Багато років по тому Робер намагався заспокоїти свою совість: «Фірмен сам розумів, що йому загрожує Бастілія. Якби навіть не моя допомога, він все одно рано чи пізно потрапив би до тюрми…»
Послуги, які робив Робер, цінуються дорого. Правда, Ежені лишилася непохитною і після зникнення Фірмена. Тим часом люди, які завербували Робера, вимагають від нього нових послуг. Адже в Парижі раз по раз з'являються памфлети, брошури, вірші, спрямовані проти двору, а іноді й проти самого короля. Треба дізнатися, хто їх пише, хто друкує. Добре! Робер згоден! Він не гребує будь-якою роботою. Якщо треба пише доноси, якщо треба — переодягнений змішується з натовпом, слухає, спостерігає. Але за це він хоче одержати інше ім'я, дворянство, карету з гербом. Він їх одержує. Тільки Ежені, як і раніше, не пускає його й на поріг. Він приїздить ще й ще раз… «Вона збожеволіла», — кажуть йому люди, які добровільно взяли на себе турботи про неї.
Біанкур схопився за голову. «Так, Фірмен був такою людиною, що, покохавши, Ежені вже не могла його забути». Фірмен! Ежені! Як давно все це було! Не треба згадувати! Пуайє він чи Біанкур — все одно, чимало сліз пролито з вини того й іншого. Але ці сльози його не хвилювали. Скільки облич змінив він за цей час: сьогодні — поважний чиновник, завтра — торговець, наступного дня — актор. Сьогодні у нього при боці висить шпага, а ввечері, дивись, він уже носить брижі — туго накрохмалений комірець, натягнутий на дротику. Ось він під личиною писаря з довгим волоссям, ось — піхотинець зі шпагою. А завтра вже прогулюється по бульварах і Новому мосту, спираючись на палицю з золотою масивною головкою. І хто з парижан повірить, що це одна й та ж сама особа. Парижани знають, що місто кишить королівськими шпигунами, але й не підозрюють, що їх цілий полк, лише одягнені вони всі по-різному і міняють свій зовнішній вигляд мало не щодня. Так, Біанкур ні від чого не відмовлявся, виконував усі доручення. Зате йому було надано свободу й можливість вершити значні фінансові операції. Він хотів грошей, багато грошей, і він їх мав. А коли треба було прибрати з дороги ворога, йому давали накази в запечатаних конвертах — чистий аркуш паперу, який таїв у собі страшну долю для будь-якої людини.
Що ж, тепер усе минулося, все давно забуто! Робера вже не турбувала доля Ежені, а Фірмена проковтнула Бастілія, де він скінчив чи скінчить свої дні. То чого ж тіні цих забутих людей — тіні минулого — знову блукають тут, не дають йому спокою?