ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Я зрадів, що сержант зміг одразу побачитися зі мною. Ми зустрілися в старій в’язниці в центрі міста, на Рамона-стрит. Я пояснив йому своє скрутне становище тим, що хочу уникнути зіткнень на кшталт тих, що відбулися минулого року між поліцією і студентами в університеті. Я вмовляв його мені допомогти. Ми разом оглянули в’язницю, ніби я збирався її купити. Це ідеальне місце, щоб продовжити дослідження, воно додасть йому навіть більше тюремного реалізму.

Повернувшись у поліцейське управління, я заповнюю низку офіційних бланків і прошу, щоб в’язницю підготували до нашого переїзду о дев’ятій годині вечора (одразу після відвідин). Я обіцяю, що упродовж наступних десяти днів ми підтримуватимемо чистоту в тюрмі, в’язні прибиратимуть за собою, і я оплачу будь-яку ймовірно заподіяну шкоду. Ми обмінюємося міцним рукостисканням, як і личить справжнім чоловікам. Я радісно дякую сержантові за порятунок. Яке полегшення: все виявилося простіше, ніж я уявляв.

Натхненний цим успіхом і задоволений власною винахідливістю, я винагороджую себе філіжанкою еспресо з каннолі у вуличному кафе, ніжачись у променях сонця у цей прекрасний літній день. У Пало-Альто все ще справжній рай. Від неділі нічого не змінилося.

Невдовзі після тріумфального брифінгу із працівниками щодо наших планів на переїзд, лунає дзвінок з поліційного управління. Він розтоплює наш ентузіазм: ніхто нікуди не їде! Хтось на керівній посаді в міській адміністрації висловив занепокоєння, що учасники експерименту можуть постраждати, перебуваючи в будівлі, що належить місту. Крім того, було порушено питання й про фальшиве ув’язнення. Я прошу сержанта дати мені змогу переконати цього чиновника, що такі страхи безпідставні. Я намагаюся вмовити його допомогти, нагадуючи про свою дружбу з його шефом, капітаном Цуркером. Я благаю, щоб той зрозумів: хтось може постраждати хіба що в разі нападу на наш майже не захищений підвал. «Будь ласка, хіба ми не можемо вирішити це питання?» — «Шкода, але відповідь — ні. Мені неприємно лишати вас у біді, проте нічим не можу допомогти». Я втратив законну можливість перевезти в’язнів, що було б розумним кроком, і зрозуміло, що вже втрачаю тверезий погляд на світ.