ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
«Дай 5! Дай 7! Дай 0! Дай 4! Як це звучить? 5704!» Арнетт, Джей Лендрі й Маркус вигадують нові знущання. В’язні по черзі виходять уперед і декламують у чірлідерському стилі свої номери. Знову і знову...
СТИРАННЯ МЕЖ МІЖ ІДЕНТИЧНІСТЮ І РОЛЛЮ
Менш ніж за три дні життя в незвичайних умовах деякі учасники, які грають роль охоронців, вийшли далеко за межі лише рольової поведінки. Вони інтерналізували ворожість, агресію і навіть мислять як справжні тюремні охоронці — це стає очевидним із їхніх звітів, ретроспективних щоденників і особистих роздумів.
Керос пишається тим, як сьогодні попрацювала охорона. Він каже: «Ми діяли за планом, в’язні продемонстрували чудові результати». Та все ж його непокоїть ймовірна небезпека: «Я боюся, що цей спокій може виявитися оманливим: мабуть, вони планують заколот»[68].
Ворниш сам визнає, що спочатку всередині противився ролі охоронця, і це було так помітно, що мені довелося попросити начальника в’язниці поговорити з ним. «Я тільки другого дня вирішив, що повинен змусити себе як слід увійти в роль. Мені довелося навмисно вимкнути всі емоції, позбутися співчуття й поваги, які я відчував до ув’язнених. Я почав ставитися до них так холодно і різко, як тільки міг. Я намагався не виказувати почуттів, які могли б їм сподобатися, наприклад гнів або розпач». Його ідентифікація з групою також стала виразнішою: «Я вважав охоронців класними хлопцями, яким доручили підтримувати порядок серед ув’язнених — людей, не гідних довіри чи симпатії». Далі Ворниш зазначає, що максимульну крутизну охоронці продемонстрували під час нічної переклички о 2:30, від якої він був у захваті[69].
Венді, який на ранковій зміні почав ділити роль лідера з Ворнишем, сьогодні не такий активний — він дуже втомився, бо майже не спав. Але йому приємно бачити, що в’язні повністю вжилися в свої ролі: «Вони вже не сприймають це як експеримент. Для них це реальність, і тому вони намагаються зберегти гідність. Єдине, що нам весь час потрібно, — нагадувати їм, хто тут головний».
Венді повідомляє, що почувається дуже владно, і теж починає забувати, що це лишень експеримент. Він зазначає, що «хоче карати тих, хто не слухається, щоб показати іншим в’язням, як потрібно поводитися».
Знеособлення в’язнів і загальне зростання дегуманізації впливають і на Венді: «Стаючи щоразу дедалі агресивнішим, я припинив піддавати сумніву свою поведінку. Я не міг дозволити, щоб це якось впливало на мене, і чимдуж глибше ховався за роллю. Це був єдиний спосіб не відчувати болю. Я вже не розумів, що відбувається, але навіть не думав про те, щоб піти геть».
Працівники в’язниці почали дедалі частіше звинувачувати самих жертв у їхньому жалюгідному становищі, хоча насправді це ми не змогли забезпечити їх нормальними умовами — душем і туалетом. Ми бачимо, як схильність звинувачувати жертв проявляється у звіті Венді: «Мені набридло бачити брудний одяг в’язнів, відчувати, як від них відгонить немитим тілом і як постійно смердить у в’язниці»[70].
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ МОЄЇ В'ЯЗНИЦІ
У своїй ролі тюремного суперінтенданта я зосередився на найважливішій проблемі, що постає перед керівником будь-якої організації: як мені гарантувати безпеку установи? Загроза для нашої в’язниці — напад, про який ходили чутки, — відсунула мою роль дослідника на задній план. Як я повинен діяти безпосередньо тієї миті, коли в’язень 8612 і його друзі атакуватимуть?
На ранковій зустрічі персоналу в’язниці ми розглядали різні можливості й навіть вирішили перенести експеримент у стару міську в’язницю, яку не використовували, відколи було побудовано новий відділок поліції, куди в неділю привозили наших в’язнів. Я згадав, що того ранку сержант запитав мене, чому ми не хочемо використовувати для нашого дослідження стару в’язницю — вона пустує, і в ній камери просторіші. Якби я подумав про це раніше, то так би й зробив, але ми вже встановили все обладнання для записування експерименту, домовилися з університетською їдальнею й організували інші заходи, які зручніше було проводити, залишаючись у будівлі факультету психології. Проте ця можливість — саме те, що нам зараз потрібно.
Поки я вирішуватиму цю ситуацію, Курт Бенкс має провести другу зустріч комісії з розгляду скарг арештантів, Крейґ Гейні — наглядатиме за приготуваннями ув’язнених до побачень, а Дейв Джаффе — спостерігатиме за звичайними діями охоронців.
68
Звіт охоронця після завершення зміни.
69
Інтерв’ю для NBC Chronolog (листопад 1971 року).
70
Ретроспективний щоденник охоронця.