ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
«Не давала, пане наглядачу», — покірно відповідає той.
«От бачиш, як тут добре, 2093-й?»
«Так, пане наглядачу».
Гельманн бере трохи їжі з тарілки «Сержанта» і йде, зневажливо посміхаючись. Ворожість між ними наростає.
Тим часом у Дворі перед входом ми закінчуємо готуватися до візиту відвідувачів. Через них у нас можуть виникнути серйозні проблеми, і ми цього боїмося. Навпроти стіни, за якою розташовані кімнати охоронців, начальника в’язниці й суперінтенданта, ми ставимо дванадцять розкладних стільців для відвідувачів, де ті чекатимуть своєї черги. Коли відвідувачі спустяться у підвал, сповнені цікавості до нових, незвичних відчуттів, ми, за нашим планом, обережно встановимо систематичний ситуаційний контроль за їхньою поведінкою. Ми дамо їм зрозуміти, що вони — наші гості, яким надано привілей зустрітися з синами, братами, друзями і коханими.
Чарівна С’юзі Філіпс, яка у нас на рецепції, тепло вітає відвідувачів. Вона сидить за великим столом, на якому стоїть букет із запашних червоних троянд. С’юзі — ще одна моя студентка, з основною спеціалізацією в психології. Крім того, вона танцює у стенфордській команді чірлідерок Stanford Dollies, а туди відбирають за зовнішністю і спортивними здібностями. Вона записує ім’я кожного відвідувача, зазначає час прибуття, послідовність у черзі, ім’я та номер в’язня, до якого вони прийшли. С’юзі інформує про правила, яких їм потрібно дотримуватися сьогодні ввечері. По-перше, кожен відвідувач або група відвідувачів повинні зустрітися з начальником в’язниці. Потім, коли їхній родич або друг закінчить вечеряти, вони зможуть увійти до самої в’язниці. При виході вони повинні зустрітися з суперінтендантом, щоб обговорити будь-які проблеми, які у них можуть виникнути, або поділитися враженнями. Відвідувачі погоджуються з цими умовами, сідають і починають чекати, слухаючи музику, що лунає з динаміків.
С’юзі просить вибачення перед відвідувачами, яким доводиться довго чекати, пояснюючи, що ув’язнені сьогодні вечеряють довше, ніж зазвичай, оскільки насолоджуються подвійною порцією десерту. Деяким відвідувачам це не подобається, адже вони мають й інші справи. Вони нервуються, опинившись у такому незвичайному місці, й хочуть швидше побачити своїх в’язнів.
Порадившись із начальником в’язниці, С’юзі повідомляє відвідувачам, що ув’язнені занадто довго вечеряють, тому нам доведеться обмежити час візитів до десяти хвилин і допустити до кожного в’язня не більше двох осіб. Відвідувачі незадоволені: засмучені такою нерозважливістю своїх дітей і друзів. «Чому лише двох?» — запитують вони.
С’юзі відповідає, що в тюрмі дуже мало місця, до того ж існує закон про пожежну безпеку, за яким регулюється кількість людей, що можуть одночасно перебувати в приміщенні. І ніби між іншим додає: «Хіба ваш син чи друг, запрошуючи вас, не говорив, що до нього можуть прийти не більше як дві особи?».
«Чорт! Ні, не казав!»
«Дуже шкода, можливо, йому випало з голови, але тепер ви це знатимете, коли прийдете до нього наступного разу».
Відвідувачі намагаються заспокоїтися, обговорюючи між собою це незвичайне дослідження. Дехто скаржиться на занадто жорсткі правила, але — що дивовижно — смиренно їх виконують, як і личить хорошим гостям. Ми готуємо підґрунтя для того, щоб вони повірили, ніби все, що вони бачать у цьому прекрасному місці, — абсолютно нормально, і не довіряли тому, що можуть почути від своїх безвідповідальних, егоїстичних дітей і приятелів. Тож відвідувачі теж стануть мимовільними учасниками нашої тюремної драми.
ВІДВІДИНИ: БЛИЗЬКІСТЬ І ВІДЧУЖЕННЯ
Першими у Двір входять батьки ув’язненого 819. Вони з цікавістю озираються, потім помічають сина, що сидить у кінці довгого столу посередині коридору.
Батько питає в охоронця: «Я можу потиснути йому руку?».
«Звісно, чому ні?» — з подивом відповідає той.
Потім його мати також тисне руку синові! Тисне руку? Жодних рефлекторних обіймів батьків і дитини?
(Такі незграбні вітання, з мінімальним фізичним контактом, притаманні побаченням у справжніх тюрмах суворого режиму, але ми ніколи не ставили це за умову відвідин у нашій в’язниці. Мабуть, наші попередні маніпуляції з очікуваннями відвідувачів спантеличили їх — вони не знали, як варто поводитися в цьому дивному місці. Якщо сумніваєшся — не роби зайвих рухів.)
Барден стоїть поруч із в’язнем і його батьками. Гельманн приходить і виходить, коли забажає, порушуючи приватність спілкування 819-го з рідними. Він маячить біля цієї сімейної трійці, яка вдає, ніби не помічає його, і продовжує звичайну розмову. Але 819-й знає, що в нього немає можливості поскаржитися на щось — інакше потім постраждає. Його батьки йдуть через п’ять хвилин, аби ще брат і сестра могли з ним поговорити. Вони знову тиснуть одне одному руки і прощаються.