ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Красень Габбі (7258) просить свою дівчину «принести якісь картини або плакати, щоб було не так нудно сидіти на ліжку і витріщатися на порожні стіни».

Крутий хлопець Річ (1037) з вусами, як у мексиканського революціонера Сапати[75], описує приятелеві свій гнів: «Це вже зовсім не схоже на роботу, мене бісить, що звідси неможливо вибратися».

Стю (819), претензії якого щоразу зростали, надіслав другові досить неоднозначний опис: «Їжа тут така ж гарна і багата, як на третій день другої подорожі Ебенезера в Таїланд. Я переважно сплю, майже нічого не відбувається, викрикую свій номер і зазнаю принижень. Було б чудово вийти на волю».

Маленький в’язень азійського походження, Ґленн (3401), виразно висловлює своє презирство до цього місця: «Кисну тут. Будь ласка, влаштуй диверсію: закидай Джордан-хол бомбами. Нас з чуваками вже зовсім дістало. Ми збираємося якомога швидше втекти звідси, але я пообіцяв по дорозі надавати тут декому по голові». Він додає загадковий постскриптум: «У жодному разі не показуй цим довбограям, хто ти насправді». Насправді?

Сюрпризом став лист нашого курця Пола (5704), нового лідера ув’язнених. У цьому листі 5704-й робить дурість, не гідну справжнього революціонера. Він прямим текстом інформує свою дівчину, що вийшовши на свободу, збирається написати серію статей про експеримент для місцевих незалежних газет. Пол дізнався, що мої дослідження підтримує Управління військово-морських досліджень Міністерства оборони[76]. Тож у нього народилася теорія змови. Пол стверджує, що ми намагаємося з’ясувати, як найефективніше запроторити в тюрму студентів, що виступають проти війни у В’єтнамі! Вочевидь, він ще не досвідчений революціонер, бо не дуже розумно обговорювати такі ось підривні плани в листі, який ми напевно прочитаємо.

Мабуть, не знає він і того, що сам я — радикал і активно виступав проти війни у В’єтнамі ще від 1966 року, коли організував один з перших у країні нічних страйків у Нью-Йоркському університеті. Я також був одним з організаторів виходу з зали чималої кількості людей на церемонії вручення дипломів Нью-Йоркського університету — на знак протесту проти того, що університет присвоїв почесний науковий ступінь міністрові оборони Робертові МакНамарі[77]. А за рік до того у Стенфорді я організував продумані багатотисячні виступи студентів проти продовження війни. Тож я співчуваю політичним поглядам 5704-го, але не його наївній дитячій революційності.

Лист Пола починається так: «Я домовився з Tribe і Berkeley Barb [незалежні радикальні газети], що напишу для них матеріали, коли вийду звідси». Потім 5704-й хвалиться новим статусом у нашому невеликому тюремному товаристві: «Сьогодні я був на зустрічі комісії з розгляду скарг, яку я очолюю. Завтра планую створити кредитну спілку, щоб захищати наші фінансові інтереси». Далі Пол описує, чим йому корисний цей досвід: «Я багато дізнаюся про революційну тактику в місцях позбавлення волі. Охоронці безсилі, бо моральний дух старого упоротого придушити неможливо. Майже всі ми тут старі упороті, і я не думаю, що хтось здасться раніше, ніж усе це закінчиться. Деякі починають вислужуватися, але вони не впливають на інших». Підпис великими розмашистими літерами: «Твій в’язень 5704».