Контрольний укол

У відділенні було все, як завжди, ніби я просто заступив на чергування після свого вихідного дня. Старша медсестра майже не виходила зі свого кабінету, та й, чесно кажучи, мені не дуже хотілося зустрічатися з нею. Шеф, напевно, повідомив її, що я знаю про їхні стосунки й незрозуміло, як це тепер відіб'ється на наших з нею взаєминах. Тим паче, що сам він так раптово зник. Безперечно, вона теж була у невіданні, і всі докори й підозри ляжуть на мене.

З медсестер удень працювали Світлана і Валентина. Ігор, як я зрозумів, вже зробив обхід своїх і шефових хворих і тепер займався іншими справами.

Валентина сама підійшла до мене:

— Василю Васильовичу, коли буде обхід?

— Та, мабуть, прямо зараз. Ви готові?

— Так.

— То беріть листи призначень і пішли.

Медсестра була спокійно-діловитою, володіла потрібною інформацією про хворих. З нею працювалося легко — вона була хорошою помічницею. Але це була не Віка…

Після обіду я вирішив поговорити зі Світланою, вона ж була подругою Вікторії і членом моєї слідчої групи. Та й взагалі, треба було прояснити обстановку. Хто, як не жінки, все про всіх знають. Тим більше молодший і середній медперсонал, вони помічають за лікарями всі тонкощі і перебувають у курсі всіх подробиць їхнього життя. Правда, Світлана на контакт ішла неохоче. Чи то був у неї поганий настрій (це у дівчат буває, я вже переконався), чи вона мала щось проти мене. А що? З нею я не сварився. До речі, з Вікою теж.

Медсестра вже виконала необхідні процедури та маніпуляції і тепер була відносно вільна. Не зайнятий був і я. У процедурній ніхто не заважав нашій розмові.

— Світлано, що тут новенького у відділенні?

— А що новенького? — мляво, розтягуючи слова, виголосила дівчина. — Ви ж самі знаєте: Віктор Тихонович зник.

— Це то я знаю, а ось що з цього приводу говорять?

— Різне говорять. Або убили, або викрали.

— Якби викрали, то вимагали б щось натомість. Ти що-небудь чула у зв'язку з цим?

— Ні.

— А дружину його, Єву Борисівну, бачила?

— Ні.

— Швидше за все, викрадання відпадає.

— А може, він з коханкою утік? — нарешті проявила ініціативу помічниця детектива.

Я здивовано поглянув на неї. Вікторії я розповідав про Людмилу Миколаївну, невже вона приховала це від своєї подруги? Такі новини в жінок зазвичай ідуть під грифом «блискавка!».

— Так Людмила Миколаївна ж на місці.

— А може, у нього ще одна коханка є.

І дійсно! Не перестаю дивуватися з жіночої логіки.

— А навіщо йому з коханкою втікати? Я бачив недавно Віктора Тихоновича з дружиною — все у них начебто добре. До речі, а як поводиться Людмила Миколаївна?

— Переживає дуже, але приховує це, — співчутливо сказала дівчина.

— Ну от бачиш!

— Тоді його точно вбили, — приречено промовила медсестра.

— А кому знадобилося його вбивати?

— Не знаю, — знизала плечима Світлана.

Так, це тобі не Віка. Та міркувала, зіставляла, щось радила. А від цієї ніякої користі. Тоді я сам виклав свою версію того, що сталося.

— А може, він тому і зник, тобто втік, що і є тим самим вбивцею?