Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
Нарешті до Світлани дійшло: вона відкрила рота і закліпала очима.
— Точно!
— Ну це ще не зовсім точно, а поки що припущення. Але досить-таки вагоме. А як ти думаєш, чому він саме зараз утік?
— Не знаю. А чому?
— Тому що я того дня пред'явив йому звинувачення.
— Звинувачення? І що він?
— А він узяв і втік!
— Треба Віку повідомити! — вирішила подруга.
— Треба. До речі, як вона? Давно її вже не бачив, у неї зараз нічні зміни, — не стримався я.
Світлана відразу якось знітилася.
— Щось сталося? — затурбувався я.
— Та вона сама не своя. Особливо коли про Вас дізналася.
— Що дізналася?
— Коли Ви у відділення приходили.
— А хіба хтось мене бачив?
— Та всі бачили.
Боже! Яка ганьба! Я спалахнув і залився фарбою, як перезрілий помідор. Який сором!
– І що вона сказала?
— Що Ви — облудник, що Ви… і таке інше. Коротше, самі розбирайтеся!
Ну звичайно ж, я — облудник! Не прийшов на побачення. А сама?! Та вона хльосткіша за мене! Та вона… Втім, нащо ятрити рану. Кому доводити? Перед ким виправдовуватися? Перед Світланою? Гаразд, замнемо цю тему. Я вирішив змінити напрямок розмови.
— Світлано, а що тобі вдалося з'ясувати з приводу Ігоря Петровича?
— Ой, не хочу я більше цим займатися! — раптом спалахнула зазвичай спокійна дівчина. — Тільки сорому набралася! Самі, якщо треба, стежте за ким завгодно, а я не буду!
Після сперечань і відмовлень вдалося витягнути з неї ось що.
Світлана сиділа на посту, коли з ординаторської раптом вийшов заклопотаний Ігор Петрович і швидким кроком попрямував по коридору. Медсестра нашорошилася. Доктор посмикав ручки деяких дверей і заскочив до палати № 12а. Незабаром, вийшовши з неї, він попрямував в кінець коридору і зник там в службових приміщеннях. Світлана підібралася ближче, не наважуючись входити у середину. Але Ігор Петрович швидко вийшов і звідти та вже бігцем подався назад по коридору. Це було дуже підозріло. Пильна помічниця детектива пішла за ним, дотримуючись дистанції та конспірації. Підозрюваний вискочив з відділення і по сходинках побіг вниз. Та вона встигла помітити, що лікар сховався в кімнаті, розташованій в кінці коридору. Трохи повагавшися, вона вирішила до кінця з'ясувати ситуацію, але коли нарешті підійшла до таємного притулку, двері раптом відчинилися і звідти вийшов вже спокійний і задоволений доктор Прошин.
— Світлано?! Ти теж сюди?
І лише зараз вона зуміла розгледіти на дверях два великих нулі. Це був туалет.
Як я не прагнув стриматися, але сміх все одно вирвався назовні.
— Ага, Вам смішно, а мені і справді після цього захотілося туди! Ушелепалася за повною програмою.
Так, робота детектива — непроста річ. Я і сам в цьому зміг неодноразово переконатися.
Вранці наступного дня, йдучи на роботу, я відчував себе наче голий на площі. Зараз на п'ятихвилинці зберуться всі співробітники, буде там і старша медсестра, і Віка. Як поводитися? Що говорити?
«А чому, власне, повинен бентежитися я, а не навпаки? Адже через що весь цей гармидер зчинився? Хіба я у цьому винен?» — намагався я себе заспокоїти, але це вдавалося погано. Настрій був зовсім кепський.
Ігор вів п'ятихвилинку діловито, зі знанням справи. Було, правда, незвично бачити його в кріслі шефа, та він і сам, мабуть, відчував себе трохи незручно. Старша медсестра, як завжди, стояла з журналом біля дверей, але мені здалося, що в її позі вже не було колишньої упевненості, міцності, начебто в неї щось усередині тріснуло. А Віка, вочевидь, після безсонної ночі, сиділа змарніла, принишкла. Я мимоволі стежив за нею краєчком ока. Але вона так і не глянула жодного разу в мій бік. Цікаво, хто на кого повинен ображатися?
Доповідала Надія Миколаївна. Все було, як і раніше: когось поклали, комусь було погано, когось виписували. Життя у відділенні продовжувалося, але відчувалася якась напруженість, недомовленість. І коли в кінці зборів Ігор Петрович попросив усіх ще ненадовго затриматися, оскільки зараз підійде слідчий, аби поговорити з приводу зникнення шефа, стало зрозуміло, що всіх більш за все хвилювало зараз саме це питання.
Касьянов був точний: підійшов на восьму тридцать, як, напевно, і було домовлено з Ігорем Петровичем. Доктор пересів на своє звичне місце, поступившись кріслом слідчому. Капітан по-хазяйськи вмостився в нім, розкрив свою теку, дістав листи паперу, розклав на столі.
Усі напружено чекали.
— Ось знову з вами зустрічаємося, — нарешті виголосив міліціонер, звертаючись до присутніх, ніби вчитель до недбайливих учнів, які, не дивлячись на його вмовляння, продовжували бешкетувати. — Тепер уже злочин скоєний проти вашого завідувача, Віктора Тихоновича. Слідство звертається до вас за допомогою: у кого є якісь припущення, підозри, факти з приводу його зникнення, прошу повідомити мене. Тим паче, що останній раз вашого керівника бачили саме на роботі.