“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

Ныне же к вам, употребляющим власть на преследование ближних, истребление невинных, простираем Мы наше слово увещевания: отпразнуйте годовщину своего пребывания у власти освобождением заключенных, прекращением кровопролития, насилия, разорения, стеснения веры; обратитесь не к разрушению, а к устроению порядка и законности, дайте народу желанный и заслуженный отдых от междуусобной брани. А иначе взыщется от вас всякая кровь праведная, вами проливаемая (Лук. XI, 51), и от меча погибнете сами вы, взявшие меч (Мф. XXVI, 52)”[145].

Тихон. Патриарх Московський и всея Руси (Томск, Єп. Вед. 1919, №13 — 14).

Пророчими стануть для багатьох катів руського народу віщі слова Патріарха Тихона — багато з них від меча й загине у міжусобній боротьбі за владу.

Але й доля православної церкви була трагічною. Майже 15 тис. духовних осіб було розстріляно у 20-ті роки без суду і слідства, понад 8 тис. — за рішенням суду, в тому числі 3 447 жінок, пограбовано і зруйновано 673 монастирі, тисячі храмів спаплюжено й зачинено. Награбовано церковних цінностей і відібрано капіталу на суму понад 4 млрд. золотих рублів, 827 тис. десятин землі, 84 заводи, 1112 домів для пристарілих, 704 готелі, 277 лікарень і притулків, 436 молочних ферм і 311 пасік. Напризволяще кинуто понад 58 тис. ченців і монахинь, послушників і послушниць[146].

Втрати, яких зазнав руський народ від знищення архітектурних ансамблів, монастирів і храмів, пам’ятників історії та культури, творів мистецтва, книгосховищ і давніх рукописів, того, що створювалося народом віками, — важко оцінити. Подібного у світі за всю історію, навіть у період варварства, не було. Так відбувалася насильницька “культурна революція” на нашій багатостраждальній, скропленій потом і кров’ю землі.