“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

Як у часи середньовіччя чи в наші рекетирські часи, банда сіоністських завойовників наклала на місто 200-мільйонну контрибуцію, яку більшовики вимагали з київської “буржуазії” під страхом розстрілу. Більша частина коштовностей осідала в кишенях співробітників ГНК. Колишній слідчий Київської ГНК Михайло Болеросов згадував, що “... чекісти в ті часи проводили обшуки й арешти, не криючись, грабували населення. Особлива любов у них була до золота, діамантів і спирту. Служба перетворилась на безмежну гульню, що супроводжувалась і ґвалтуванням жінок, і катуванням заарештованих”[141]. Як свідчить Болеросов, командний склад ГНК був винятково єврейським, а волосних Надзвичайних Комісаріатів — латиським. Головним катом київської ГНК був Сорін-Блувштейн, який особисто стратив багатьох невинних людей. Не поступалися йому Яків Лівшиц — завідувач оперативного відділу, Фаєрман-Михайлов — комедант ГНК. Характерним типом чекістки була Еда Шварц. Колишня актриса єврейського театру, а згодом повія розпочала свою кар’єру із доносу на клієнта, а закінчила особистою участю в розстрілах. Такими були кадри старих марксистів, які за допомогою терору знищували кращих представників української нації, готували ґрунт для “культурної революції”, виховання “нової людини”.

Наведу спогади академіка, Героя Соціалістичної Праці, тричі лауреата Державної премії СРСР А. Дородніцина про ті часи: “...Хоч як це дивно, але жодного разу не траплялося, щоб комісаром тих червоноармійців був росіянин, не кажучи вже про українця. Звідки я знаю про національну належність комісарів? Мій батько був лікарем. Тому командування всіх військових з’єднань, які проходили повз нас, завжди зупинялось у нас. Наше село знаходилося недалеко від Києва, і до нас доходили чутки про те, що творила Київська НК... Навіть дітей лякали ім’ям місцевого чекіста Блувштейна. Коли Київ і наше село зайняли денікінці, батько поїхав до Києва роздобути ліків для лікарні. Гори трупів — жертв НК — ще не було розібрано, і мій батько бачив їх на власні очі. Тіла з вирваними нігтями, з зідраною шкірою на місці погонів і лампасів, розчавлені під пресом. Але найжахливіша картина, яка постала перед його очима, — 15 трупів з пробитими якимсь знаряддям черепами, порожні всередині. Служителі розповіли йому, що одному пробивали голову, а іншого змушували їсти його мозок. Потім пробивали голову цьому іншому і з’їсти його мозок змушували наступного...”[142].