“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-494-5
- Жанр: Зарубежная образовательная литература
Электронная книга - «“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією». Краткое содержание книги:
Письменник розвінчує наступ іудеофарисейської (демонічної) цивілізації, єврейський фашизм, який виховує фанатиків, націлених на знищення всього і всіх, хто їх перевершує духовно й інтелектуально.
У виданні звучить заклик до кожного громадянина України звільнитися від існуючої колоніальної залежності, відчути персональну відповідальність за свою долю і долю своєї держави.
Ленин”[144].
Прошу звернути увагу на такий важливий момент цього листа. Жорстоке знищення служителів церкви, тобто практичну акцію, таємно доручають іудею Троїцькому. А прикриття — призначення офіційним виконавцем цього злочину росіянина Калініна. Ця сатанинська тактика кривавого маніяка стане в подальшому аксіомою всіх більшовицьких катів у продовженні геноциду народів колишньої Російської імперії, а відтак буде підхоплена катами і диктаторами інших комуно-сіоністських, фашистських режимів в усьому світі.
У цьому таємному посланні розкривається і справжнє обличчя сіонобільшовиків. Не допомога своєму народу, а створення спеціального фонду для своїх потреб, для потреб світової революції.
Ось так, шляхом експропріації цінностей православної Церкви і за допомогою терору сіоно-більшовики намагалися провести дехристиянізацію руського народу. Релігія, віра, церква були наріжним каменем, цементуючою основою руського народу впродовж багатьох віків. Це були головні об’єднавчі постулати держави, на яких виховувалися в народі такі ази моральності, як доброчинність, милосердя, людинолюбство. Тому більшовики поставили стратегічне завдання: через руйнування церкви завоювати Росію і підкорити її народ. Одним із перших більшовицькі кати вбили Київського митрополита Володимира, та перед тим покалічили, оскопили, голого кинули на наругу. Петербурзького митрополита Веніаміна, який мав замінити патріарха Тихона у разі його смерті, перетворили на крижаний стовп, обливаючи на морозі водою, а потім утопили. Тобольського єпископа Гермогена живим прив’язали до колеса пароплава і порубаного лопатями втопили. Пермського архієпископа Андроніка, колишнього місіонера в Японії, живцем закопали в землю. Чернігівського архієпископа Василя розп’яли на хресті й спалили.
Тисячі вбитих священнослужителів — епіскопів, архієреїв, настоятелів монастирів, ченців і монахинь... А скільки було замахів на святійшого Патріарха Тихона, який був надзвичайно небезпечним для більшовиків. 13 (26) жовтня 1918 року, приголомшений принизливим Брестським миром і звірствами більшовиків, він написав Послання Раді Народних Комісарів, яке вражало своєю сміливістю. Наведу окремі частини Послання Патріарха Тихона, пронизаного болем за Росію:
“... От каких завоеваний могли отказаться вы, приведшие Россию к позорному миру, унизительные условия которого даже вы сами не решились обнародовать полностью? Вместо аннексий и контрибуций великая наша Родина завоевана, умалена, расчленена, и в уплату наложенной на нее дани вы тайно вывозите в Германию не вами накопленное золото...
Отечество вы подменили бездушным интернационализмом, хотя сами знаете, что когда дело касается защиты отечества, пролетарии всех стран являются верными сынами, а не предателями. Отказавшись защищать Родину от внешних врагов, вы, однако, беспрерывно набираете войска. Против кого вы их ведете? Вы разделили весь народ на враждующие между собой станы и ввергли его в небывалое по жестокости братоубийство. Любовь Христову вы открыто заменили ненавистью и, вместо мира, искусственно разожгли классовую вражду.
Не России нужен был заключенный вами позорный мир с внешним врагом, а вам, задумавшим окончательно разрушить мир внутренний. Никто не чувствует себя в безопасности; все живут под постоянным страхом обыска, грабежа, выселения, ареста, расстрела. Хватают сотнями беззащитных, гноят целыми месяцами в тюрьмах, казнят смертью, часто без всякого следствия и суда. Казнят епископов, священников, монахов и монахинь, ни в чем не повинных, а просто по огульному обвинению в какой-то расплывчатой и неопределенной “контрреволюционности”.., а тела убитых не выдаются родственникам для погребения.
Не есть ли все это верх бесцельной жестокости со стороны тех, которые выдают себя благодетелями человечества и будто бы сами когда-то много потерпели от властей.
Но вам мало, что вы обагрили руки русского народа его братской кровью... вы толкнули его на самый открытый и беззастенчивый грабеж. По вашему наущению разграблены или отняты земли, усадьбы, заводы, фабрики, дома, скот, грабят деньги, вещи, мебель, одежду. Сначала под именем “буржуев” грабили людей состоятельных, потом под именем “кулаков” стали грабить более зажиточных и трудолюбивых крестьян, умножая таким образом нищих, хотя вы не можете не сознавать, что с разорением великого множества отдельных граждан уничтожается народное богатство и разоряется сама страна.
144
Наш современник. — М., 1990. — № 4. — С. 167—169.