Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Анна. І всі чоловіки зватимуть мене своєю любою Анною?
Дон Жуан. Ні, це я якось помилився на слові. Прошу пробачити мені.
Анна (майже ніжно). Жуане, чи ви справді кохали мене, коли так погано повелися зі мною?
Дон Жуан (нетерпляче). О, прошу вас, не розпочинайте балачок про кохання. Тут усі тільки й говорять, що про кохання,— про красу кохання, її святість, її одухотвореність, її... чорти його батька знає, про що ще! Прошу пробачити за негарне слово, але все це мені так набридло! І жодний з них і сам не знає, про що балакає, а я знаю. Вони думають, що досягли найдовершенішої любови, бо стали безтілесні. Справжня розбещеність уяви! Ху, яка гидота!
Анна. Невже і смерть неспроможна була ушляхетнити вашу душу, Жуане? Невже той жахливий вирок, що його виконавцем була статуя мого батька, не навчив вас бути поштивим?
Дон Жуан. До речі, як почуває себе вельмишановна статуя? Чи відвідує вона ще й досі ввечері розпусників, щоб потім кидати їх сюди, у цю безодню?
Анна. Ах, ця статуя призвела мене до великих витрат. Хлопчаки з чернецької школи не давали їй спокою: шибеники одбивали від неї шматки, а працьовиті писали на ній свої прізвища. За два роки довелося зробити три нові носи й безліч пальців. Зрештою, довелося віддати її на волю долі; боюсь, що тепер вона страшенно скалічена. Мій бідний батько!
Дон Жуан. Цить! Слухайте. (Залунали два сильні акорди синкопами: D-мінор і його домінанта,— звук, що завжди хвилює справжнього музиканта). А, Моцартова музика статуї командора! Це ваш батько. Вам краще було б зникнути, а я тим часом підготую його. (Вона зникає).
Із порожнечі виступає жива статуя з білого мармуру, що являє собою величного старого. Він несе свою величність з безмежною грацією. Ступає, як на пружинах; кожна зморшка на його лиці сяє врочистою радістю. Різьбар надав йому бездоганно стрункої фіґури, і він бадьоро й гордовито несе її; кінчики вусів закручені догори, і це надає йому вигляду, що, якби не його іспанське благородство, то його можна було б назвати фатом. Він у добрих відносинах з Дон Жуаном, його голос з дуже вишуканими інтонаціями наскільки нагадує голос Ребука Ремсдена, що мимоволі звертаємо увагу на їхню схожість, хоч у них різні фасони бороди й вусів.
Дон Жуан. А, ви тут, мій друже! Чому ви досі не навчилися співати чарівної мелодії, яку написав для вас Моцарт?
Статуя. На жаль, він написав її для баса. Я — героїчний тенор. Ну, що, чи розкаялися ви зрештою?
Дон Жуан. Я занадто поважаю вас, щоб розкаятися, дон Ґонсало. Коли б я це зробив, у вас не було б жодних підстав спускатися з неба, щоб дебатувати тут зі мною.
Статуя. Цілком слушно. Сперечайтеся й надалі, мій юначе. Я дуже шкодую, що не вбив вас. Я б неодмінно зробив це, якби не нещасний випадок. Тоді сюди потрапив би я, а вам спорудили б статую й утворили б вам репутацію побожної людини, якою ви й залишилися б на все життя. Чи є які новини?
Дон Жуан. Так. Померла ваша донька.
Статуя (здивовано). Моя донька? (Пригадавши). Ах, так! Та, що вам була до вподоби? Заждіть... Як це її звали?
Дон Жуан. Анна.
Статуя. Цілком правдиво: Анна. Якщо пам’ять не зрадила мене, вона була гарненька. Чи попередили ви його — як, пак, його звали? Її чоловіка?
Дон Жуан. Мого друга Октавіо? Ні, я ще його не бачив після того, як прибула Анна.
З’являється Анна, обурено.
Анна. Що це значить? Октавіо тут і він ваш друг! А ви, тату, забули моє ім’я?! Очевидно, ви насправді перетворилися на камінь.
Статуя. Моя люба, мене мармурового поважали значно більш, ніж живого, тому я й зберіг ту форму, якої мені надав скульптор. Ви повинні згодитися з тим, що він був один з найвидатніших людей свого часу.
Анна. Така гонористість! У вас!
Статуя. Ах, моя доню! Ти вже пережила ці вади. Адже тепер тобі повинно бути щось із вісімдесят років. А я загинув (через нещасний випадок), коли мені йшов 64-й рік. І тому я набагато молодший від тебе. До того ж, моя дитино, тут, у цьому місці, зникло те, що наш легковажний друг назвав би пародією на батьківську мудрість. Прощу тебе, не дивись на мене, як на свого батька.
Анна. Ви говорите так само, як і цей негідник.
Статуя. Жуан, Анно,— тверезий мислитель. Він погано фехтує, але мислитель він тверезий.
Анна (пройнята жахом). Я починаю все розуміти. Це дияволи глузують з мене! Краще почну молитися.
Статуя (втішаючи її). Ні, ні, ні, моя дитино, не треба молитись. Якщо ти будеш молитись, то позбудешся кращого, що тут є. Над брамою тут написано слова: «Ви, що входите, залиште всі надії». Подумай лише,— яке це велике полегшення! Бо що таке надія? Тільки один з видів моральної відповідальности. Тут немає жодної надії, отже, і ніяких обов’язків, ні праці, нічого того, що ми здобуваємо молитвою і що втрачаємо, коли робимо лише те, що нам приємно. Пекло, коротко кажучи, є місце, де вам лишаєтся тільки розважатись. (Дон Жуан глибоко зітхає). Ви зітхаєте, друже Жуане; але коли б ви перебували на небі, як я, ви б зрозуміли, наскільки ваше становище краще.
Дон Жуан. Ви сьогодні в гарному гуморі, командоре. Просто-таки в блискучому. У чому річ?
Статуя. Я дійшов до одного дуже важливого висновку, мій юначе. Але, перш за все, де ваш друг-диявол? Мені треба з ним порадитися в одній справі. Та й Анна, мабуть, не від того, щоб з ним познайомитись.
Анна. Ви готуєте мені якісь тортури!
Дон Жуан. Усе це забобони, Анно. Заспокойтеся. Пам’ятайте: не такий страшний чорт, як його малюють.
Статуя. Давайте запросимо його.
Статуя махає рукою, і сильні акорди знов починають лунати, але тепер Моцартова музика якось по-чудному переплітається з музикою Гуно. Починає світитись багряне кружало, і в ньому з’являється диявол, у Мефістофелевім дусі, який скидається на Мендосу, хоча він і не такий гарний. На вигляд він старіший, передчасно полисілий. Незважаючи на свою добродушність і приязність, він бурчить і бентежиться, коли не відповідають на його увічливість та ґречність. Він не викликає довіри до своєї витривалости й працездатности і загалом являє собою неприємно-самозадоволену особу, він — розумний, хоча й помітно гірш вихований, ніж Жуан та командор, і набагато менш відчувається в ньому життєвости, ніж у Анни.
Диявол (щиро). Маю за честь знов вітати у себе славетного командора Калатрави? (Холодно). До ваших послуг, Дон Жуане. (Ввічливо). І незнайома пані? Моє вітання, сеньйоро!
Анна. Ви...
Диявол (вклоняючись). Люцифер, до ваших послуг.
Анна. Я збожеволію!
Диявол (ґалантно). Ах, сеньйоро, не турбуйтеся. Ви завітали до нас із землі, повної забобонів і терору, де панують і володарюють попи. Ви там чули про мене лише погане, і все ж, вірте мені, у мене так багато друзів.
Анна. Так: ви пануєте в їхніх серцях.
Диявол (хитаючи головою). Ви лестите мені, сеньйоро; але ви помиляєтеся. Щоправда, світ не може обійтись без мене. Але він ніколи не йняв віри мені; у серці своєму він сумнівається й ненавидить мене. Усі свої симпатії він оддає убозтву, злидням, умертвінню тіла й серця. А я закликаю його до радости, кохання, щастя, краси...