Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Диявол (іронічно). Як! Ви, сеньоре Жуане,— католик? Святенник! 3 чим вас і вітаю!
Статуя (серйозно). Облиште! Як солдат, я не можу чути, коли говорять проти церкви.
Дон Жуан. Не бійтеся, командоре, ця ідея католицької церкви переживе іслам, переживе християнство, переживе навіть і те чванькувате зборище невдалих школярських ґладіаторів, яке ви називаєте армією.
Статуя. Жуане, ви примусите мене зажадати від вас пояснень за такі слова.
Дон Жуан. Даремно: я не вмію битися на дуелі. Усяка ідея, що за неї людина ладна вмерти, є католицька ідея. Коли іспанець, кінець кінцем, усвідомить, що він нічим не кращий від сарацина, і що його пророки не вищі за Магомета, він повстане — ще більш католик, ніж коли-небудь — і вмре за всесвітню свободу й рівність на барикадах, які спорудить на брудній вулиці, в закутку, де він голодом голодував.
Статуя. Дурниця!
Дон Жуан. Те, що ви називаєте дурницею, є єдине, за що люди мають сміливість умирати. Пізніш і свобода виявиться не досить католицькою ідеєю. Тоді люди будуть умирати за поліпшування людськости, і цьому з радістю жертвуватимуть усяку свободу.
Диявол. Ат! Людям ніколи не бракувало приводів виправдувати свої убивства!
Дон Жуан. Ну, хоч би й так? Важить не смерть, а страх смерти. Не вбивство й смерть принижують нас, а підлота життя і плата за ту підлоту. Краще десять мертвих, ніж один живий раб або його поневільник. І ще прийде час, коли люди повстануть, батько підніметься на сина й брат на брата, і будуть убивати один одного заради великої католицької ідеї — знищити рабство.
Диявол. Так, коли свобода й рівність, що про них ви ляпаєте язиком, зроблять вільних білих християн на ринку праці дешевшими, ніж чорношкірі поганські раби, яких продають з аукціону.
Дон Жуан. Не бійтеся цього! Дійде черга й до білих рабів. Але зараз я зовсім не бороню якісь ілюзорні форми, що їх набирають великі ідеї. Я наводжу вам приклади того факту, що ця істота-людина, яка в своїх особистих справах є до самих кісток боягузом, — за ідею бореться, як герой. Вона може бути нікчемна як громадянин, але як фанатик — вона небезпечна. Людину можна тримати в рабстві лише доти, доки вона занадто слабка духом, щоб слухатися доводів розуму. Кажу вам, панове, дайте тільки людині діло, яке вона тепер називає Божим ділом, а пізніш називатиме на всякі інші ймення, і вона забуде за себе й за наслідки цього діла, що стосуватимуться тільки її особисто.
Анна. Так, вона звільниться від усякої відповідальности й накине її на свою дружину.
Статуя. Чудесно сказано, дочко! Не дозволяй йому збивати себе з пуття.
Диявол. Ах, сеньйоре командоре, тепер, коли ми почали про жінок, він говоритиме без кінця й краю. Проте, зізнаюся, для мене це особливо цікава тема.
Дон Жуан. Для жінки, сеньйоро, всі обов’язки й вся відповідальність чоловікова починаються й кінчаються завданням здобувати хліб для її дітей. Для неї чоловік — лише знаряддя витворити дітей і виховати їх.
Анна. Це ви так розумієте душу жінки? Я називаю це цинізмом і огидливим матеріалізмом.
Дон Жуан. Вибачте мені, Анно, адже я нічого не говорив про душу жінки. Я лише говорив про її погляд на чоловіка, як на істоту іншої статі. І це ані крихітки не цинічніше, ніж її погляд на саму себе, що вона є передусім матір. У статевому відношенні жінка в руках природи є засобом увічнити свій найдосконаліший витвір. А чоловік у статевому відношенні є для жінки засобом здійснити найекономнішим способом заповіт природи. Вона інстинктивно знає, що в далекому минулому, у процесі еволюції, вона винайшла його, диференціювала, витворила його, щоб давати щось краще, ніж одностатевий процес може дати. Поки він виконує те призначення, для якого вона його витворила, вона прихильно ставиться до його мрій, до його безумств, ідеалів, героїзму, але за умови, що центром усього цього повинна бути уклінність перед жінкою, материнством, сім’єю, хатнім вогнищем. Але як необачно й небезпечно було творити істоту, що її єдиною функцією є запліднення жінки! Бо дивіться, до чого це призвело. Поперше, чоловік почав розмножуватися за рахунок жінки, доки вони не зрівнялись у числі, і жінка могла скористатися для своєї мети лише частиною тої величезної енергії, якою вона йому поступилася, звільнивши його від виснажливої праці вагітности. Цей залишок енергії пішов на розвиток його мозку й м’язів. Сам чоловік зробився занадто сильний, щоб жінка могла керувати ним, а його уявлення і його думка занадто зміцніли, щоб задовольнятися з одного розмножування. Він самостійно утворив цивілізацію, поклавши за її підвалину хатню роботу жінки.
Анна. Це, у всякому разі, правильно.
Диявол. Так, а ця цивілізація, — що вона собою являє, кінець кінцем?
Дон Жуан. Кінець кінцем — пречудесний цвях, на який можна вішати наші цинічні загальники; але перш за все, вона є спроба з боку чоловічої статі зробити з себе щось більше, ніж засіб досягти жіночу мету. Отже, постійне прагнення життя не тільки охороняти себе, а й досягати чимраз вищої організації і повнішого самоусвідомлення, перевелося на непевну війну між силами життя та силами смерти й виродження. І перемога в цій війні — чиста випадковість, битву виграється, як і в справжній війні, незалежно від командувача.
Статуя. Це вже натяк на мене. Але, прошу, кажіть далі.
Дон Жуан. Ні, це натяк на силу вищу, ніж ви, командоре. Але все ж таки ви, у своїй професії, повинні були помітити, що навіть і дурний генерал може виграти битву, коли генерал противного війська ще дурніший за нього.
Статуя (дуже серйозно). Цілковита правда, Жуане, цілковита правда! Іноді дурням дуже щастить.
Дон Жуан. Ну, так от, і життєва сила — дурна; але все ж вона не така дурна, як сили смерти й виродження. До того ж, ці останні завжди залежать від сили життя. Отже, життя до деякої міри перемагає. Ми володіємо всім, що тільки може дати надмір плодючости й що може заощадити наша жадоба. І невідмінно виживе та форма цивілізації, яка витворить кращу рушницю й дасть вгодованішого солдата.
Диявол. Атож! Виживуть не найдіяльніші знаряддя життя, а найдіяльніші знаряддя смерти. Ви раз у раз повертаєтеся до мого погляду, незважаючи на всі ваші викрутаси, відбігання й софізми, не кажучи вже про нестерпучу вашу велемовність.
Дон Жуан. Дивіться! А хто перший почав виголошувати довгі промови? У всякому разі, якщо я надмірно обтяжую ваш розум, ви вільні залишити нас і пошукати товариства, де знайдете кохання, красу й всі інші ваші улюблені нудні речі.
Диявол (дуже ображений). Це несправедливо, Дон Жуане, і не ввічливо. Я теж належу до людей з інтелектом. Жодна людина не цінує розуму так, як я. Я сперечаюсь з вами цілком коректно й гадаю, що всебічно спростовую ваші твердження. Якщо бажаєте, провадьмо нашу розмову далі хоч би й ще цілу годину.
Дон Жуан. Гаразд! Провадьмо далі!
Статуя. Щоправда, Жуане, я не передбачаю, щоб ви дійшли будь-якої згоди, але з огляду на те, що нам тут доводиться марнувати не час, а вічність, провадьте розмову далі.
Дон Жуан (трохи нетерпляче). Мій погляд лише трохи вищий за ваш, старий мистецький творе з мармуровою головою! Чи пристаємо ми на те, що життя є сила, яка дала безліч спроб зорганізувати себе: що мамонт і людина, миша й мегатерія, мухи, блохи й панотці церкви, — усе це є лише більш-менш вдалі спроби відбити цю грубу силу в чимраз вищих індивідах, причому ідеальний індивід є всемогутній, всезнавець, непогрішний і разом з тим довершений, з непомильною самосвідомістю, коротко кажучи — божество?