Крига. Частини І–ІІ

— Кладу туза.

— Кладу дев’ятку.

— Панове!..

— Готовий.

— Ого!

— Мусили, мабуть, побудувати увесь вагон навколо столу.

— Або опустити його через дах. Друге коло.

— Монументальна глупота, оправлена в коштовну розкіш, — буркнулося у вуса.

— Що ви сказали?

— Grand seigneur зволили натякнути на нашу батьківщину, — люб’язно пояснив капітан Прівєженський докторові. Він не міг утриматися від сарказму. Поки що вдавалося не відповісти йому липкою посмішкою і благальним поглядом — бо не дивилося на нього взагалі.

— Кладу туза.

— Але ж у вас роздача. Кладу сімку.

— Heureux au jeu, malheureux en amour, як сказав би пан журналіст. Ну, добре, але справді — який сенс? Чи є щось ідіотичніше, ніж більярдний стіл у потязі?

— Е-е, можна встановити нові правила, — зауважилося, докладаючи у банк валета. — Є шахи і є зимуха.

— Що ви маєте на увазі?

— Більярд із, кгм, додатковим випадковим елементом.

— Людина б’є, Господь Бог кулі носить. Кладу п’ятірку.

— Ух. Ну треба ж мати стрим у блефі, пане докторе!

— Скажіть це, капітане, Алєксєю Фйодоровічу.

— Господину Чушину вистачить грошей на дурний блеф.

Алєксєй Чушин успадкував від вуйка (стрия, тестя, дідуся, іншого родича чи близького) контрольний пакет акцій у компанії, що видобуває крижлізо, і їхав вступити в права володіння несподіваним майном. Чи він уже раніше займався гірництвом? Чи мав він бодай якийсь досвід роботи в підприємництві? Тепер, у дорозі, все одно це годі було перевірити, й по суті справи не мало значення: він був тим, ким представився супутникам по мандрівці. Темно-синій сурдут обпинав його барилкуватий корпус, наче тельбух ковбасу; в чорному креп-жоржетовому аскоті виблискувала діамантова шпилька. Найстаріший із гравців, він показував з картами велику хиткість і брак послідовної стратегії; йому траплялося продати п’ять або шість карт під час роздачі, а потім пасувати під час торгів. Він витирав високе чоло величезною хустиною і глибоко зітхав, похитуючи головою під час роздачі. Мені цікавилося питанням, наскільки ота театральність Чушинa природна, а якою мірою випливає з його певности, що власне так повинен поводитися під час гри безжурний багатій. Він не пив кави, чаю, не пив горілки — просив лише шампанського. Перед роздачею він довго протирав пухкі руки: карти клеїлися йому до пальців.

Спосіб поведінки під час азартної гри — й насправді тут не має значення висота ставки, якщо ми справді поринемо в гру, — виказує про нас речі, яких би ми інакше ніяк не виявили. Це не тільки питання про сильні нерви; можна мати сталеві нерви й грузнути в безнадійному блефі. Кажуть, що годі відрізнити героя від боягуза, поки не піддаси їх випробуванню, тобто поки хтось їм не приставить лезо до грудей, поки вони не опиняться під вогнем противника. Адже в повсякденному житті, ні холодному, ні гарячому, в домашньому теплі, при температурі тіла — душа гниє і розкладається, як м’ясо на червневому сонці. Отож, азарт пропонує одне з кращих наближень до ситуації реального випробування. Герої війни, які залишилися у живих, оповідаючи згодом про свою участь у боях, завжди згадують ті моменти, коли, знизавши плечима, перехрестившись і сплюнувши — «Раз живемо!», — кидалися назустріч смертельній небезпеці, покладаючись на долю, часто вважаючи, що насправді не залишаться у живих.