Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Люті, Крига.
— Так.
— Тільки, пане докторе, це незрівнянно складніше, ніж проста аритметика хвиль. Ми не знаємо законів, що там панують, бо й як би могли про них дізнатися? — торкнулося язиком піднебіння, підшукуючи слова, якомога ближчі до думки. — От, припустимо, що людина вперше опиняється на морському березі, вперше бачить морські хвилі… Подібно до того, як незнання законів, що регулюють поведінку рідини, не зробить хвилі у нашому сприйнятті незалежними інтеліґентними істотами, так само й незнання фізики Криги не зробить ними лютих. Пане Фессаре?
— Так. Десять і двадцять, і йду далі. Пане капітане?
— О, я дякую.
— А що скаже наш граф?
На столі лежало вже близько двохсот рублів. Конєшин і Фессар були в грі, вони не продавали майже нічого — доктор тільки одну чорну сімку; вони йшли на холодних картах. Або відчайдушно блефували. В усякому разі, вони були поза досяжністю: сьогодні довелося програти понад вісімдесят рублів, у гаманці залишилося менше двох сотень, рештки міністерської тисячі. Кредиту скомпрометованому шахраєві, звісно, ніхто тут не дасть. І навіть якби спробувати піти ва-банк, турок завжди може перебити ставку. Й перевірити. А на руках вогонь. Чи ж це не ідеальний спосіб програтися до останньої копійки?
Отже, відомо точно, що треба зробити, є намір, думка й воля, щоб кинути карти й полишити гру.
Замість цього:
— Піднімаю.
Виклалося усі банкноти з бумажника. Серце навіть не забилося сильніше.
Вони з цікавістю спостерігали. Чушин попросив ще шампанського. Капітан Прівєженський з глузливою посмішкою постукував люлькою об стіл, пан Фессар прикусив свою цигару. За плечима гравців і з іншого боку більярдного столу стовбичило кілька осіб, приваблених виглядом викладеної готівки. Зазирнула навіть якась жінка з салону, бо почувся шелест сукні. Погляд трималося на висоті карт.
— Та-ак, — зітхнув Юнал, відраховуючи й кидаючи на сукно сорок рублів, а потім ще сорок. — Мушу визнати, що вважаю аналогію пана доктора надзвичайно захопливою. Але чому б не піти далі? Може, життя загалом, може, ми — рослини, тварини, люди — теж є такими «складнішими хвилями», що розходяться у часі від місця Першого Удару? Га? Яким чином це можна відрізнити? Докторе?
Доктор Конєшин підрахував поглядом викладені ставки, поправив на носі пенсне, надув губи.
— Вибачте, панове, подивлюся збоку.
— Господин Єрославскій?
— Ви самі не вірите в те, що кажете, — випросталося у кріслі, сперлося зап’ястями на відполірований край стола. — Воно вам здається занадто абсурдним, щоб чесно про це поміркувати. Ви розумуєте так: «Я, звичайно ж, не є тільки якоюсь там хвилею». Ви думаєте, що існуєте в інший, незалежний спосіб. Ви думаєте, що оскільки ви думаєте, то ви існуєте. Ви помиляєтеся.
— О! — Турок нахилився над столом, нарешті збуджений і заінтриґований. — А отже, ми вам снимося, чи не так? Я правий, юначе?
— Нічого подібного. Я також не існую. Сорок, і мої сорок.
Юналові загорілися очі. Пучками пальців лівої руки він любовно погладив шкіру, що обтягувала округлий череп.
— Ви не існуєте. Ви мені кажете, що не існуєте. Хто мені це каже?
Змахнулося зневажливо цигаркою.
— Мова, теж мені арґумент. Назву я промені Сонця якимось ефектним ім’ям і скажу, що оце існує такий собі ангел світла — бо інакше хто б нас тут зігрівав?
— Ах, тож не йдеться про те, що вас узагалі немає, але…
— Саме так, як сказав доктор. Ми існуємо настільки, наскільки існують люті, наскільки існує квітка паморозі на шибі. Миттєве збурення матерії, у формі якої акурат міститься здатність сприймати думки. — Змалювалося рукою у повітрі синусоїдальну криву.
— М и т т є в е?
— Миттєве, тобто таке, що стосується тільки теперішности, тієї нескінченно тонкої лінії, на якій неіснуюче межує з неіснуючим. Я не можу цього довести, але переконаний, що в категоріях істини й омани можна говорити тільки про те, що замерзає у Тепер. А минулих і майбутніх багато, однаковою мірою істинних-хибних. Це природний стан. Натомість люті…
— Так?
— Заморожують усе, до чого торкаються. Чи ж не такими є леґенди про Царство Криги? «Слово ж ваше нехай буде: так, так; ні, ні; бо що більш над се, те від лихого». То ви граєте, чи ні, скільки мені ще чекати?
Пан Фессар склав руки на грудях.
— Пас.
— Пас? — Підстрибнув Чушин. — Що ви робите, на милість Божу!..