Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Боготанці в піжамах скидають Рохаса
Мешканці Боготи, багато — в піжамах, 10 травня, о четвертій ранку, вийшли на вулиці, аби відсвяткувати падіння генерала Ґуставо Рохаса Пінільї, який був при владі з 13 червня 1953 року. Від 7 травня (за три дні до того) країна була практично паралізована на знак протесту проти президентського маневру скликати Конституційну національну асамблею, щоби бути переобраним на новий термін. Банки, торгівля, промисловість зачинили свої двері на сімдесят дві години, виражаючи пасивний спротив, який підтримали всі сили країни. Коли 10 травня, о четвертій ранку, столиця Колумбії висипала на вулиці, аби відсвяткувати падіння Рохаса Пінільї, той перебував у президентському палаці, в оточенні своїх найвірніших співробітників, і напевне мусив запитати когось із них, що це коїться у місті. Насправді Рохас Пінілья, який полетів в Іспанію з 216 валізками, зрікся влади тільки через чотири години: о восьмій ранку. Того ж ранку впав іще один уряд, уряд Ґі Молле у Франції, який протримався п’ятнадцять місяців, найдовше з усіх французьких урядів після уряду Пуанкаре. Хоча пан Молле викрутився, що це сталося «з економічних причин», оглядачі французької політики знали, що справжня причина інша: війна в Алжирі, яка знекровила фінанси країни і стала справжнім мотивом двох криз 1957 року.
У Римі клуб Джеймса Діна, який підлітки, що ганяють на швидкості 120 кілометрів на годину в автомобілях без гальм, створили на честь актора, який минулого року загинув в автомобільній катастрофі, продовжує таємно збиратись після того, як у травні, на прохання батьків родин, втрутилась поліція, аби покласти край його діяльності. Жоден з членів клубу не зазнав бодай найменшої аварії, тоді як французька романістка Франсуаза Саган (яка страшенно не любить, коли її називають «Джеймсом Діном французької літератури») втрапила в аварію на своєму автомобілі поблизу Парижа. Тиждень двадцятидворічна письменниця, яка сорок місяців тому обурила добрих буржуа Франції своїм першим романом «Bonjour, печале!», перебувала між життям і смертю. Коли через місяць вона вийшла з лікарні, друкувалась її нова книжка «За місяць, за рік». То був рекорд з продажів: перше видання розкупили ще до того, як впав новий французький уряд, що його очолив пан Буржес Монурі. У ці два тижні все відбувалось настільки швидко, що багато прихильників Джеймса Діна вирішили піти у перукарню і без проміжних етапів перейти на моду голомозих, запроваджену Юлом Бріннером.
Пропозиція, найкращий жарт Мао
Непримітна з вигляду жінка, пані Лю Чи-Джин, одного червневого ранку з’явилась на порозі посольства Сполучених Штатів у Формозі з плакатом, написаним англійською і китайською мовами, який називав американського сержанта Роберта Рейнольдса вбивцею і закликав населення острова вийти на демонстрацію проти рішення суду, який визнав його невинним. Кілька тижнів тому дружина цього сержанта Роберта Рейнольдса, якого пані Лю Чи-Джин називала вбивцею, брала душ в своєму домі в Тайбеї. Раптом вона вибухнула криками протесту, бо, за її словами, якийсь чоловік дивився на неї через шпару вікна. Чоловік пані Рейнольдс, який у вітальні читав газету, вийшов на подвір’я з револьвером, аби — як він сказав на суді — «тримати в границях того типа, доки не приїде поліція». Наступного ранку в саду з’явився труп, продірявлений кулями з револьвера сержанта Рейнольдса. То був труп чоловіка пані Лю Чи-Джин. Суд, що складався з трьох сержантів і трьох полковників, судив американського сержанта і видав вердикт: «Законна оборона».
Маніфестації, спричинені цим фактом, що його населення Формози вважало простою судовою комедією, стали першим серйозним інцидентом між республіканським Китаєм і Сполученими Штатами, відколи пана Чана Кайші, президента Китайської Республіки, комуністи вигнали з континенту і він поселився на Формозі — зі схвалення і при фінансовій підтримці Вашингтона. Протести пані Лю Чи-Джин підняли на Формозі цілу бурю антиамериканських виступів, які прем’єр-міністр червоного Китаю Чжоу Еньлай зумів точно оцінити. Переконавшись, що між Формозою і Сполученими Штатами не все йде добре, керівники комуністичного Китаю зробили Чану Кайші пропозицію: нехай він залишається на Формозі, зі своєю армією, своїм населенням і 92 особистими автомобілями, але в ролі управителя острова від імені уряду Мао Цзедуна. Чан Кайші, який, мабуть, сприйняв цю пропозицію за жарт поганого смаку, навіть не завдав собі труду відповісти. Мао Цзедун здвигнув плечима. «У кожному разі, — сказав він, — час вирішить проблему Формози: війська Чана Кайші старіють. Через десять років їхній середній вік становитиме сорок п’ять років. Через двадцять років — п’ятдесят п’ять. Комуністичний Китай має терпіння і воліє почекати, коли війська республіканського Китаю помруть від старості на Формозі».