Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Не речі [у своїй матеріальності — П.А.] нас турбують, а судження, які ми виносимо щодо речей [тобто сенс, який ми їм надаємо — П.А.][392].
Теорія пізнання стоїків має дві сторони. З одного боку, вона стверджує, що чуттєві предмети передають свої відбитки нашій чуттєвій здатності, і що ми ніяк не можемо сумніватися в тих чітких репрезентаціях, які містять знаки безсумнівної очевидності; це те, що називають розуміючими чи об’єктивними репрезентаціями. Останні абсолютно не залежать від нашої волі. Але наш внутрішній дискурс висловлює та описує зміст цих репрезентацій, і ми схвалюємо чи не схвалюємо це висловлювання. Саме тут міститься можливість помилки, а отже, свободи[393]. Щоб допомогти зрозуміти цей суб’єктивний та волюнтаристський аспект репрезентації, Хрісіпп обирає порівняння із дзиґою[394]. Будь-яка взаємодія причин та подій, тобто доля, може змусити крутитись дзиґу, однак вона крутитиметься все-таки лише тому, що має таку форму. Так само взаємодія причин може провокувати в нас те чи інше відчуття, даючи, таким чином, привід висловити судження про це відчуття та схвалити або ж не схвалити це висловлювання; але це схвалення, навіть якщо до нього підштовхнула доля, матиме все-таки власну форму, незалежну та вільну.
Щоб краще зрозуміти те, що хочуть сказати стоїки, можна розглянути приклад, запропонований Епіктетом. Якщо у відкритому морі я сприймаю грім та завивання бурі, я не можу заперечувати, що вловив ці жахливі звуки: це розумна та об’єктивна репрезентація. Це відчуття є результатом усієї взаємодії причин, а отже, долі. Якщо я задовольняюся внутрішньою констатацією, що завдяки долі я опинився перед обличчям бурі, тобто якщо мій внутрішній дискурс точно відповідає об’єктивній репрезентації, я перебуваю в істині. Але насправді, сприйняття цих звуків, безперечно, занурить мене в жах, що є пристрастю. Під владою емоцій я дійду до того, що скажу собі внутрішньо: «Ось посеред нещастя я ризикую померти, а смерть є злом». Якщо я схвалюю цей внутрішній дискурс, спровокований жахом, то як стоїк я зроблю помилку, оскільки мій засадничий життєвий вибір виходить з того, що немає іншого зла, окрім морального зла[395]. Відтак, здається, що помилка, а також і свобода, загалом містяться в ціннісному судженні, яке я виношу щодо подій. Правильна моральна настанова полягатиме у тому, щоб визнавати добром чи злом лише те, що є добрим або злим у моральному сенсі, і не розглядати ні як добро, ні як зло, а отже байдуже ставитися до того, що не є ні добрим ні злим у цьому ж сенсі.
Опозицію між цариною «морального» та цариною «байдужого» можна визначити інакше. Так, моральним, тобто добрим чи поганим, буде те, що залежить від нас, а байдужим — те, що нам непідвладне. Насправді, від нас залежить лише одна річ — наш моральний намір, сенс, якого ми надаємо подіям. Те, що нам непідвладне, відповідає необхідній взаємодії причин та наслідків, тобто долі, життєдіяльності природи, діям інших людей. Байдужими також є життя та смерть, здоров’я та хвороба, задоволення та страждання, краса та потворність, сила та слабкість, багатство та бідність, шляхетність та низьке походження, політичні кар’єри, оскільки все це не залежить від нас. Все це, в принципі, повинно бути нам байдужим, тобто таким, що не має для нас різниці, і ми повинні приймати те, що тут стається, як бажане долі:
Не намагайся, щоб те, що стається, ставалось як ти хочеш, а бажай щоб те, що стається, ставалось так, як воно стається, і ти будеш щасливим[396].
Тут маємо повне обертання способу бачити речі. Ми переходимо від «людського» бачення реальності — бачення, в якому наші ціннісні судження залежать від соціальних умовностей чи від наших пристрастей, до «природного», «фізичного» бачення речей, де кожна річ розглядається з погляду природи та всесвітнього Розуму[397]. Стоїчна байдужість глибоко відрізняється від байдужості піроністів. Для піроніста все є байдужим, оскільки про жодну річ не можна знати, є вона доброю чи поганою. Існує лише одна річ, яка не є байдужою — це сама байдужість. Для стоїка такою річчю буде моральний намір, який є добрим сам по собі, незалежно від того, яким би не був його предмет, і котрий запрошує людину змінити саму себе та своє ставлення до світу. Щодо власне байдужості, вона полягає в тому, щоб не встановлювати різницю, але хотіти і навіть любити однаковою мірою все те, що бажане долі.
392
Епіктет, Підручник, §5; Les Stoïciens, р. 1113.
393
SVF, II, §91 — Секст Емпірик, Проти логіків, II, 397, пер.: Hadot P. La Citadelle intérieure. — Paris, 1992. — P. 124.
394
Цицерон, Про долю, 19, 43; див.: Hadot P. La Citadelle intérieure… — P. 124.
395
Авл-Гелій, Аттичні ночі, XIX, 1, 15—20, пер.: Hadot P. La Citadelle intérieure… — P. 120.
396
Епіктет, Підручник, §8; Les Stoïciens, р. 114
397
Див.: Hadot P. La Citadelle intérieure… — P. 122—123, 180 et suiv.