Що таке антична філософія?

Щоб краще зрозуміти те, що хочуть сказати стоїки, можна розглянути приклад, запропонований Епіктетом. Якщо у відкритому морі я сприймаю грім та завивання бурі, я не можу заперечувати, що вловив ці жахливі звуки: це розумна та об’єктивна репрезентація. Це відчуття є результатом усієї взаємодії причин, а отже, долі. Якщо я задовольняюся внутрішньою констатацією, що завдяки долі я опинився перед обличчям бурі, тобто якщо мій внутрішній дискурс точно відповідає об’єктивній репрезентації, я перебуваю в істині. Але насправді, сприйняття цих звуків, безперечно, занурить мене в жах, що є пристрастю. Під владою емоцій я дійду до того, що скажу собі внутрішньо: «Ось посеред нещастя я ризикую померти, а смерть є злом». Якщо я схвалюю цей внутрішній дискурс, спровокований жахом, то як стоїк я зроблю помилку, оскільки мій засадничий життєвий вибір виходить з того, що немає іншого зла, окрім морального зла[395]. Відтак, здається, що помилка, а також і свобода, загалом містяться в ціннісному судженні, яке я виношу щодо подій. Правильна моральна настанова полягатиме у тому, щоб визнавати добром чи злом лише те, що є добрим або злим у моральному сенсі, і не розглядати ні як добро, ні як зло, а отже байдуже ставитися до того, що не є ні добрим ні злим у цьому ж сенсі.