Що таке антична філософія?

Стоїчний досвід полягає в гострому усвідомленні трагічної ситуації людини, визначеної долею. Вочевидь, ми не вільні ні від чого, оскільки від нас абсолютно не залежить, чи є ми красивими, сильними, багатими, чи перебуваємо в доброму здоров’ї, переживаємо задоволення або ж уникаємо страждання. Все це залежить від причин, зовнішніх нам. Неминуча необхідність, байдужа до нашого індивідуального інтересу, розбиває надії та сподівання; ми беззахисні перед пригодами життя, поворотами долі, хворобами, смертю. Усе в нашому житті вислизає від нас. Звідси випливає, що люди перебувають у нещасті, оскільки вони пристрасно намагаються досягти добра, якого не можуть досягнути, та уникнути зла, що все-таки є неминучим. Але є одна-єдина річ, що залежить лише від нас і якої ніщо не може нас позбавити: це воля робити добро, воля діяти відповідно до розуму. Відтак, ми маємо тут радикальну опозицію між тим, що залежить від нас, а отже тим, що може бути добрим чи поганим, оскільки зумовлене нашими рішеннями, і тим, що залежить не від нас[380], а від зовнішніх причин, долі, а отже є байдужим. Воля робити добро — це внутрішня неприступна цитадель, яку кожен може спорудити в собі самому. Саме тут людина віднаходить свободу, незалежність, невразливість і таку вищою мірою стоїчну цінність, як відповідність самому собі. Можна також сказати, що стоїчний вибір життя полягає у відповідності самому собі. Сенека підсумовує цю настанову формулою: «Завжди одного й того ж самого прагнути, одне й те ж саме — відкидати», оскільки, пояснює він, «лише правильне і справедливе може бути предметом нашого постійного бажання»[381]. Ця відповідність самому собі є властивістю розуму: будь-який раціональний дискурс не може не відповідати собі самому; жити згідно з розумом означає коритися цьому зобов’язанню відповідності. Зенон визначав стоїчний вибір життя наступним чином: «Жити відповідним чином, тобто згідно з одним лише гармонійним правилом життя, оскільки ті, хто живе у невідповідності, нещасні»[382].