Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Цій практиці філософії, водночас єдиному та складному вправлянню в мудрості, стоїки протиставляють філософський теорійний дискурс, що складається з положень і містить, окремі складники — логіку, фізику та етику. Йдеться про те, що якщо ми хочемо навчати філософії та пропонувати практику філософії, потрібно все-таки вдаватися до дискурсу, тобто викладати фізичну, логічну та етичну теорії як певну послідовність положень. Однак, коли йдеться про вправляння в мудрості, тобто про життя по-філософськи, все те, що висловлювалось окремо в навчанні, повинно відтепер переживатись і практикуватись нероздільно[412].
І справді, для стоїків у природі (та фізиці), в людській спільноті (та етиці) і в індивідуальній думці (та логіці) діє один і той самий розум. Відтак, єдиний акт філософа, що вправляється в мудрості, збігається з єдиним актом всесвітнього Розуму, присутнього в усіх речах та у злагоді з самим собою.
Аристотелізм
Аристотеліки[413] елліністичної доби є головним чином ученими. Один лише Теофраст, перший наступник Аристотеля, здається, був, так само як і його вчитель, водночас тим, хто споглядав та організовував дослідження, зокрема, в галузі природної історії. Надалі школа, очевидно, спеціалізувалася на енциклопедичних дослідженнях, переважно в галузі історичної та літературної ерудиції: біографіці, етнології, характерології, в усіх фізичних дослідженнях, розробці логіки та риторичних вправ; на жаль, від цієї надзвичайної праці до нас дійшли лише скромні фрагменти. Астроном Аристарх із Самоса[414] (III століття до Різдва Христового) висуває гіпотезу, що Сонце та зорі є нерухомими і що планети та Земля обертаються довкола Сонця, при цьому кожна обертається довкола своєї осі. У Стратона з Лампсака, який проповідував матеріалістичну фізику, зустрічаємо також певні спроби експериментальної фізики, а саме стосовно порожнечі. Нам залишилось надто мало свідчень про етику стримування пристрастей, яку проповідували аристотеліки цієї доби, і про їхні настанови щодо поведінки у житті[415].
Платонівська Академія
Коли десь усередині III століття до Різдва Христового керівником школи стає Аркесілай, у платонівській Академії відбувається своєрідне повернення до сократичного вибору життя[416]. Філософський дискурс знову стає переважно критичним, запитувальним та апоретичним. З цієї причини, зокрема, Аркесілай нічого не написав. Метод навчання Аркесілая полягає у відкиданні за допомоги власної аргументації тези, яку слухачі висували на його прохання[417]. Якою б не була ця теза, він брався довести, що супротивна теза може бути доведеною так само добре, що демонструвало неможливість висувати твердження, які мали б характер абсолютної певності та істини. А отже, потрібно утримуватися від будь-якого судження, що зовсім не означає необхідності утримуватися від дослідження і критичної діяльності взагалі. Це повернення до Сократової позиції, оскільки Сократ говорив у «Апології», що вищим благом для нього було піддати все аналізові і що життя, яке не віддається такому дослідженню, не заслуговує на те, щоб бути прожитим; відтак щастя полягає у цьому пошукові, що не закінчується ніколи[418]. А також повернення до Платанового визначення філософії як свідомості незнання та буття, позбавленого мудрості, що належить лише богам[419]. Згідно з Аркесілаєм, Платон добре зрозумів, що люди не можуть досягнути абсолютного знання. Як і Сократ, Аркесілай не навчав нічому, але тривожив та зачаровував своїх слухачів, він їх виховував, навчаючи позбавлятися своїх упереджень, розвиваючи їхнє критичне чуття і запрошуючи їх, як і Сократ, робити себе предметом запитування[420].
412
Діоген Лаертський, Про життя філософів, VII, 39, 41. Див.: Hadot P. Les divisions des parties de la philosophie dans l’Antiquité // Muséum Helveticum. — 1979. — T. 36. — P. 201—223; Philosophie, discours philosophique et divisions de la philosophie chez les stoïciens // Revue internationale de philosophie. — 1991. — T. 45. — P. 205—219; La philosophie éthique: une éthique ou une pratique // Problèmes de morale antique / Ed. P. Demont, Fadulté des Lettres, Université de Picardie. — 1993. — P. 7—37. Див. зауваження K. Ієродіяконоу (Ierodiakonou K. The Stoic Division of Philosophy // Phronesis. — 1993. — T. 38. — P. 59—60) які, на мою думку, лише підтверджують зрештою мою інтерпретацію.
413
Фрагменти їх творів зібрані у виданні Ф. Верлі, що вийшло в десяти випусках з двома додатками: Wehrli F. Die Schule des Aristoteles. — Basel, 1944—1959, 1974—1978. Див., також: Lynch J.P. Aristotle’s School. — Berkeley, 1972, а також підсумкову працю: Moreau J. Aristote et son école. — Paris, 1962.
414
Див.: Goulet R. Aristarque de Samos // Dictionnaire des philosophes antiques… — T. I. — P. 356.
415
Див. про це: Hadot І. Seneca… — Р. 40—45.
416
Ioppolo А.-М. Opinione е scienza. — Napoli, 1986. — P. 44—50, 53—54 (надалі цитується як Ioppolo).
417
Ціцерон, Про межі добра і зла, II, 1, 1—4.
418
Платон, Апологія Сократа, 23 b, 38 а, 41 Ь—с.
419
Див.: Lévy С. La nouvelle Académie a-t-elle été antiplatonicienne? // Contre Platon, 1. Platonisme dévoilé… — P. 144—149; Ioppolo, p. 49.
420
Ioppolo, p. 162—165.