Що таке антична філософія?

Однак, очевидно, тут все-таки можна встановити відмінність від вчення Сократа. Сократ та Аркесілай обидва спростовують хибне знання, хибні переконання. Але Сократ критикував думки та упередження «філософів», якими були для нього софісти, та не-філософів. А в Аркесілая, натомість, критика спрямована передусім проти хибного знання та хибних переконань догматичних філософів. Філософія, за його поглядами, полягає у тому, щоб демонструвати суперечності філософського дискурсу, наприклад, дискурсу стоїків та епікурейців, які претендували на досягнення певності стосовно божественних та людських речей. Тоді як моральне життя не має потреби спиратися на принципи та обґрунтовуватися філософським дискурсом. Як Сократ і Платон, Аркесілай приймає насправді, що в людині є основоположне та первісне жадання добра і природна схильність діяти добрим чином[421]. Очищуючи себе від будь-яких поглядів, повністю стримуючи своє судження, філософ віднаходитиме, таким чином, спонтанність природних схильностей, що передують будь-якій спекуляції: якщо слідувати цим схильностям, яким розумно було б поступитися[422], моральна дія буде виправданою. Примітно, що в Античності всі погоджувалися визнати надзвичайну доброту Аркесілая та делікатність, з якою він практикував доброзичливість[423].

За часів наступників Аркесілая — Карнеада та Філона з Ларіси, Академія еволюціонувала в напрямку пробабілізму. Академіки погоджувалися, що навіть якщо не можна досягнути істини, то можна щонайменше досягати правдоподібності, тобто рішень, які з точки зору розуму будуть прийнятними як у науковій царині, так і в галузі моральної практики[424]. Ця філософська позиція справила великий вплив на модерну філософію завдяки широкому успіхові, яким за доби Відродження та в Новий час користувалися філософські твори Цицерона. У них простежується присутність цієї філософії академіків, що залишає індивідові свободу в кожному конкретному випадку обирати настанову, яку він оцінює як найкращу за певних обставин, навіть якщо ця настанова надихається стоїцизмом, епікуреїзмом чи іншою філософією і не нав’язує йому a priori поведінки, якої належить дотримуватися і яка була б продиктована принципами, зафіксованими наперед. Цицерон часто хвалить свободу академіка, який не зв’язаний жодною системою: