Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Із цим уявленням про богів, які реалізують епікурейський спосіб життя, фізика стає, таким чином, закликом буквально дотримуватися початкового вибору, виразом якого вона є. Вона веде, таким чином, до миру душі та радості буття, що асоціюються із життям у спогляданні, яке провадять самі боги. Мудрець, як і боги, занурює свій погляд у нескінченність незліченних світів; замкнутий Всесвіт розширюється до безкінечності.
Щоб досягнути одужання душі та життя, відповідного засадничому виборові, мало познайомитися з епікурейським філософським дискурсом. Потрібно постійно і послідовно вправлятися. Передусім, потрібно медитувати, тобто внутрішньо засвоювати та активно усвідомлювати засадничі догми:
Розмірковуй день і ніч над усіма цими повчаннями окремо сам та разом з товаришем, подібним тобі. Таким чином, ти не переживатимеш потрясінь ні уві сні, ні у свідомому стані, і житимеш як бог поміж людей.
Звикай жити з тією думкою, що смерть є для нас нічим[362].
Систематизація догм, їхня концентрація в коротких викладах та сентенціях якраз і покликані зробити їх більш переконливими, більш вражаючими і легкими для запам’ятовування, як, наприклад, знаменита «четвірка ліків», покликана забезпечити здоров’я душі, де підсумовується найсуттєвіше з Епікурового філософського дискурсу:
Богів не потрібно боятись,
Смерті не потрібно остерігатись,
Добро легко здобути,
Зло легко терпіти[363].
Читання догматичних трактатів Епікура та інших учителів його школи також може живити медитацію та наповнювати душу засадничою інтуїцією.
Окрім того, потрібно практикувати дисципліну бажань, потрібно вміти задовольнятися тим, що легко досягнути, що задовольняє засадничі потреби буття, та відмовлятися від усього надлишкового. Проста формула несе в собі можливість радикальної зміни життя: задовольнятися простими стравами, простим одягом, відмовлятися від багатства, почестей, посад, жити відсторонено.
Такі медитації та аскеза не можуть практикуватися на самоті. Як і у платонівській школі, для епікурейців дружба є найкращим засобом досягнути трансформації самого себе. Учителі та учні активно допомагають один одному працювати над одужанням їхніх душ[364]. У цій атмосфері дружби сам Епікур бере на себе роль духовного наставника; він також, як і Сократ та Платон, добре знає терапевтичну роль слова. Однак, духовне керівництво має сенс лише тоді, коли воно є зв’язком індивіда з індивідом:
Кажу це для тебе, а не для загалу: ми, один для одного, — багатолюдний театр[365].
Він добре знає, що відчуття провини[366] викликає докори сумління і що від нього можна звільнитися, визнаючи свої помилки та приймаючи закиди, навіть якщо вони іноді провокують стан «розпачу». Іспит сумління, сповідь, братні зауваження є необхідними вправами, щоб досягнути одужання душі. Ми маємо фрагменти тексту епікурейця Філодема, названого «Про свободу слова». Йдеться там про довіру та відкритість, які повинні панувати між учителем та учнем, а також між учнями. Висловлюватися вільно означає для учителя не боятися робити закиди, а для учня — не вагаючись, визнавати свої помилки чи навіть не боятися давати знати своїм друзям їхні власні помилки. Один із головних напрямів діяльності школи полягає, таким чином, у діалозі, який формував та виправляв.
Втім, особистість Епікура відігравала першочергову роль. Епікур сам встановив цей принцип: «Роби все так, мовби за тобою стежить Епікур»[367], і епікурейці повторювали за ним: «Ми коримося Епікуру, форму життя якого ми обрали»[368]. Ось чому епікурейці надавали такого великого значення портретам свого засновника, які фігурували не лише на картинах, але й на перснях[369]. Епікур був для своїх учнів наче «бог поміж людей»[370], тобто втіленням мудрості, взірцем, який потрібно було наслідувати.
Але в усьому цьому потрібно було уникати зусилля та напруження. Навпаки, основоположна для епікурейця вправа полягала в розслабленні, спокої, мистецтві насолоджуватися задоволеннями душі та стабільними задоволеннями тіла.
362
Епікур, Лист Менекею, §124, §135; Balaudé, р. 192, 198.
363
Філодем (Papyrus Herculan. 1005, col. IV, 10—14), текст, підготовлений М. Джіґанте (Gigante М. Ricerche Filodemee. — Napoli, 1983. — P. 260, n. 35 a; Arrighetti, p. 548.
364
Festugière A.-J. Epicure et ses dieux… — P. 36—70; Diano C. La philosophie du plaisir et la société des amis… — P. 365—371.
365
Сенека, Моральні листи до Луцилія, VII, 11; Diano C. La philosophie du plaisir et la société des amis… — P. 370.
366
Див.: Sudhaus S. Epikur als Beichtvater // Archiv für Religionswissenschaft. — 1911. — 14. — S. 647—648; Schmid W. Contritio und «Ultima linea rerum» in neuen epikureischen Texten // Rheinisches Muséum. — 1957. —100. — S. 301—327; Hadot I. Seneca… — P. 67.
367
Сенека, Моральні листи до Луцилія, XXV, 5.
368
Philodemi Péri Parrhesias / Ed. A. Olivieri. — Leipzig, 1914. — S. 22; Gegante M. Philodème, Sur la liberté de parole // Actes du VIII Congrès de l’Association Guillaume Budé. — Paris, 1969. — P. 196—217.
369
Це тема книги Б. Фішера (Fischer В. The Sculpted Word).
370
Епікур, Лист Менекею, §135; Balaudé, р. 198.